Водяний ведмідь

Якщо ви побачите його фото, не лякайтеся: на ньому він збільшений в 400 разів. Чотириста видів цих крихітних — від ста мікронів до міліметра — безхребетних населяють нашу Землю; живуть вони в морях, річках і на суші, де завгодно — хоч у тропіках, хоч у полярних районах, хоч на схилах Гімалаїв, хоч у глибинах океану. Харчуються скромно, але винахідливо: проткнуть гострими стилетами стінку рослинної або тваринної клітини — водорості або лишайника, інфузорії або кліща якого-небудь — і висмоктують потихеньку вміст. Утім, мова не про меню наших «ведмедів», а про інше: тихоходки впадають в... анабіоз!

Варто їм опинитися в безводній фазі, як вони одразу висихають, стискуються, вміст води в їхніх тільцях падає з 85 відсотків до трьох, обмін речовин чи то є, чи ні, не зрозумієш, але — от що важливо! — життєздатність вони не втрачають. Треба тільки зачекати якийсь час і, знову потрапивши у водну фазу, ожити. Як просто! До того ж в анабіозі, або, як тепер називають цей стан, у криптобіозі водяні ведмеді терпляче зносять температуру майже від нуля по Кельвіну(!) і до 150 градусів по Цельсію, витримують глибокий вакуум і страшну радіацію, що в тисячу разів перевищує смертельну дозу для людини.

А час у криптобіозі летить швидко — дивишся, от уже 120 років минуло, як це сталося з одним «ведмедем», котрого оживили в лабораторії, змочивши клаптик старезного моху. Дійсно, тихоходки живуть за принципом «тихше їдеш, далі будеш». Учені давно вже вивчають цих дивних безхребетних, але все-таки таємницю криптобіотичної живучості (500 000 рентген — це для розуму незбагненно!) поки що не розгадали. Однак хто знає, може, коли-небудь і видасть людині свою найважливішу таємницю крихітна тихоходка — водяний ведмідь.