Як повідомляв учора «Голос України», у четвер, 25 січня, Конституційний Суд України розпочав розгляд справи стосовно права народного депутата вийти зі складу фракції партії чи блоку, від яких його було обрано, і приєднатися до коаліції чи опозиції, а також про тлумачення положень Конституції, які регулюють це питання. Як зазначають автори подання, Закон «Про статус народного депутата України» був прийнятий ще до прийняття Конституції і достосований до змішаної системи виборів, коли половина складу Верховної Ради обирається за мажоритарною системою, а половина — за партійними списками. Тобто закон повинен діяти лише в частині, що не суперечить Конституції в останній її редакції. При цьому, на думку авторів подання, за партійної системи виборів позафракційних депутатів узагалі бути не повинно, адже народ, підтримуючи певну політичну силу, обирає народного депутата саме на підставі того, що він дотримується поглядів і позицій цієї політичної сили, а отже, вихід депутата зі складу фракції повинен тягнути за собою позбавлення його депутатських повноважень. Що ж стосується приєднання окремих депутатів до коаліції чи опозиції, то, як стверджують народні депутати, стаття 83 Конституції передбачає формування коаліції не окремими народними депутатами, а фракціями. Отже, не можна вважати створенням коаліції, наприклад, таку ситуацію, коли до 224 депутатів із кількох фракцій, які об’єднуються у коаліцію, приєднуються два позафракційні депутати або депутати з інших фракцій, які не належать до коаліції. Крім того, наявність спірних питань стосовно права депутата вийти зі складу фракції викликала необхідність тлумачення положень Основного Закону в частині дострокового припинення повноважень народного депутата у разі його невходження або виходу із фракції політичної сили, від якої його обрано. Так, депутати просять розтлумачити, з якого моменту керівний орган партії має право прийняти рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата, який вийшов зі складу фракції, а також чи є виходом виключення депутата із фракції, наприклад, за порушення партійної дисципліни. Постійний представник Верховної Ради України в Конституційному Суді професор Анатолій Селіванов висловив позицію Верховної Ради в інтерв’ю кореспонденту «Голосу України»:

— Поставлене перед Конституційним Судом питання стосується не прав конкретних осіб, а статусу народного депутата як такого. Народний депутат у парламенті має бути представником відповідної політичної партії чи блоку на підставі того, що його обрано як особу, що сповідує ідеологію цієї політичної сили. Водночас Конституція закріплює право народного депутата приймати рішення вільно, навіть із відходом від офіційної позиції фракції, до якої він належить, і це не тягне за собою припинення його повноважень за рішенням керівного органу партії чи блоку. Стаття 81 Конституції встановлює, що повноваження депутата, котрий не ввійшов до складу фракції політичної сили, за списком якої його було обрано, або вийшов із неї, припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної партії чи блоку. Але ні Конституцією, ні будь-яким іншим актом не встановлено, у який спосіб це має відбуватися, тобто чи достатньо для дострокового припинення повноважень депутата рішення керівного органу політичної сили про вихід депутата із фракції, чи потрібна особиста заява народного депутата про те, що він не згоден з офіційною позицією фракції і виходить із неї, складаючи депутатські повноваження. Автоматичної втрати мандата у разі виходу депутата із фракції (як це відбувається у разі відмови від складання присяги) Конституцією не передбачено. Тому Конституційний Суд саме й має розглянути ці питання в аспекті тлумачення й вирішення спору стосовно статусу народних депутатів, які перебувають у невизначеному стані. Але це жодним чином не позбавляє народних депутатів права брати участь у голосуванні й активно здійснювати свої депутатські повноваження. Проблема полягає в тому, що депутатський статус є унікальним стосовно взаємовідносин із відповідною парламентською фракцією і Верховною Радою. Все це сьогодні дуже актуально, і ми очікуємо рішення Конституційного Суду. Прийняття рішення у справі відкладено до 6 лютого 2007 року.