Пластунами, тобто козаками-розвідниками, називають учасників наймасовішого руху скаутів в Україні. «Пласт» виник далекого 1911 року і з тих пір поширює серед нашої молоді головні заповіді скаутів: служіння Богу, батьківщині та людям.
Наскільки престижним є вступ України до ЄС, настільки ж важливо для пластунів бути прийнятими до Всесвітньої організації скаутського руху (ВОСР), яка нині об’єднує 28 мільйонів прихильників скаутингу з 219 держав. Але примітно, що тільки одна організація може представляти країну.
Пластунів привітати у поважному товаристві не поспішали, закидаючи занадто патріотичне (?) налаштування руху. У Женеві вважають, що «в результаті традиції, що склалася, «Пласт» набув специфіки та іміджу українського патріотичного молодіжного руху, з яким значна кількість молодих людей, котрі бажають стати скаутами в Україні, не можуть ідентифікуватися». У той же час течії скаутингу кожної країни мають національні особливості: у Польщі, наприклад, такими ж патріотами є харцери.
Але й це ще не все: у листопаді минулого року на сайті ВОСРу з’явилася інформація, що туди можуть прийняти зовсім не «Пласт», а іншу всеукраїнську скаутську організацію — СПОК, яка стала такою (скаутською та всеукраїнською) лише кілька років тому. Цікаво, що СПОК — це колишня спілка піонерів Києва, та й керівництво її з радянських часів не змінилося. До того ж якими християнськими засадами може похвалитися організація, котра ще півтора десятка років тому сповідувала ідеї атеїзму та вважала найголовнішим виконання справи КПРС? Уже це мало б позбавити СПОК права представляти незалежну Україну у світовому об’єднанні.
Чому ж СПОК так сподобався керівникам ВОСРу? Справа в тому, що вітчизняних скаутів та ще з 12 країн колишнього СРСР у центральному офісі в Женеві репрезентує якийсь Олександр Бондар, екс-москвич і співробітник радянського Червоного Хреста. Він і сигналізував ВОСРу, що пластуни не гідні вступити до лав організації, раз по раз поширюючи стару інформацію про «Пласт». Він же став «хрещеним батьком» СПОКу, у назві якого слово «піонерська» переінакшили на «підліткова», та всіляко переконував закордонних колег, що саме СПОК є ідеальним представником скаутів України.
Окрім протекції колишні піонери мали й інші переваги. Організація, очолювана співробітником Міносвіти Володимиром Вовком, мала державне приміщення, доступ до ЗМІ, фінансування заходів. «Пласт» же не мав навіть кутка, де міг би збиратися багатотисячний осередок, тож і досі кочує приватними квартирами...
Та все ж колишні піонери програють пластунам кількістю членів (3,5 тисячі проти 10), представницькими осередками по регіонах країни (4 проти 22), браком скаутської методи виховання. Адже у споківців її просто нема, а робота з молоддю полягає в таборах раз на рік, у той час як вихователі «Пласту» проводять заняття кожного тижня.
Колишній пластун, член Римського клубу (туди входить сотня найвидатніших вчених та мислителів світу) Богдан Гаврилишин, вважає: хоч би що «Пласт» робив, хоч би яка чисельність його була, двері до світу ніби забарикадовано. Тому листи підтримки пластунам надсилали керівництву ВОСРу Президент України, міністр у справах молоді та спорту, відомі політики, вчені. Після стількох високих звернень прийняття СПОКу до об’єднання вирішили відстрочити для докладнішого вивчення стану скаутського руху в країні.
...Кожен скаут носить на шиї хустинку, яку не має права розв’язати, якщо за день не зробив жодної доброї справи. Дотримуються такого правила усі пластуни. А ще вони при зустрічі подадуть вам ліву руку. Не дивуйтеся: просто вітання має йти від серця, — пояснюють вони.
«Комісії треба лиш подивитися, чи робить щось подібне принаймні один колишній піонер-споківець, і все стане на свої місця», — впевнені пластуни...
