Як ото американці на Різдво ласують індичатиною, так у нас споконвіку незамінним був на це свято холодець. Змалку пам’ятаю, як вдома його готували. Напередодні кололи кабана, в холодець потрапляла свіжатина. Але обов’язково на цей випадок тримали і старого півня. Бо який холодець без півнятини?
А ось щойно завітала на центральний у Дніпропетровську ринок «Озерка» й угледіла, що півнів тут зараз чи не найбільше пропонують покупцям. Як-от Лариса Рудь, котра мешкає на сільській околиці обласного центру. У своєму присадибному господарстві вона тримає різну живність, насамперед курей. А цього року, каже, чомусь найбільше вилупилося півників. Дивіться, які красені підросли: величаві, яскравопері, з червоними гребенями. От і доводиться продавати, бо не миряться між собою, б’ються за курочок, мов ревниві парубки.
— А воно, знаєте, люди охоче купують, — каже Лариса. — Чом би й ні? Адже півень — символ року наступного. Я читала, пишуть про них різне. Та й мені є що розказати, бо надивилася на них!
Півень, розповідає Лариса Рудь, справжній лідер і господар двору. Він перший прокидається і будить всіх кукуріканням. Пора, мовляв, за діло, годі байдикувати! Кукурікає, аж поки корів з хліва у череду не виженуть.
Першим ніколи не квапиться до годівниці. Навпаки, скликає курей. І завжди ділиться з ними зернятком чи черв’ячком. Сам і шукає, гребеться, де можна сьогодні добре поживитися. Знайде, подасть «сигнал» — і кури до нього стрімголов.
— І дуже стежить за порядком на подвір’ї! — раптом підказує старенька бабуся, що теж торгує курятиною поруч. — Любить, щоб був мир, тиша та спокій. Як помітить, що курочки б’ються, одразу тривожиться, біжить до них, розбороняє. Не відійде, поки не втихомирить. Захищає своїх курей від хижаків та непрошених гостей, а особливо не підпускає до них чужих півнів. Якщо сусідський перетне межу, нехай начувається. Дістанеться йому, аж пір’я летітиме, якщо вчасно не втече. І чужий півень тікатиме неодмінно, бо знає, що стрибнув у шкоду. А так на своєму городі півні нікого не бояться, навіть собак.
— Е-е, півень хоч і дон-жуан за природою, — хитро посміхнувся ще один продавець, дядько середнього віку, — хоч чим більше у нього курочок, тим бурхливіша його «чоловіча» сила, одначе завжди має одну чи двох-трьох улюблених! Йому подобається, коли поряд постійно прогулюється котрась зі слухняних і покірних «дружин». Тоді півень ходить гоголем, весь час сокорить. Така парочка енергійно та безугаву і любиться, після чого і з’являються ті яйця, які й треба підкладати під квочку. З них вилупляться здорові курчатка. Бо щоб курчата вижили і виросли — це на совісті насамперед півня і лише потім квочок.
— Але кожен півень увагу звертає на акуратних, свіженьких та бадьорих, яскравих кольорами або рябеньких «подружок», — знову обізвалася Лариса Рудь. — У мене якось було таке: пустила до своєї птиці курей, яких придбала на птахофабриці. Вони, бідні, вигодувані сухим комбікормом, мабуть, і півнів ніколи не знали. Такі благенькі, немічно-флегматичні та кволі! І жоден «жених» тижнів зо два вперто їх не помічав. Ці курочки так і крутилися побіля півнів — а горді півні їх не топтали. Вже як від зерна та вільної паші ожили, тоді тільки й почали подобатися півням!
Якщо хочете знати, підвела риску Лариса Рудь, я півнів люблю за те, що вони ще й гарні співаки. Без їхнього «ку-ку-рі-ку!» садиба глуха й німа. І не тільки для мене. Тримають півнів для краси у дворах. А купляють таки на холодець. Це правда. Ну, що ж, на здоров’я! І хай будуть у новому році злагода, порядок, сімейне благополуччя і палка любов та плідне і щасливе продовження роду!
