Єдине вогнище культури в Братському згоріло. Два роки тому. Чому — ніхто насправді не знає. Начебто, коротке замикання. Місцеві жителі розповідають, що палахкотів Будинок культури яскраво, видовищно, як у кіно. Вистояли стіни, все інше в лічені години перетворилося в попелище. Практично в такому самому стані будівля і сьогодні.

До цієї події з культурою в Братському було все гаразд. За словами Наталії Беньківської, голови селищної ради, постійно працювали вісім народних колективів: хоровий, танцювальний, театральна студія, гурток народної творчості. Їх відвідували і діти, і дорослі. Студійці займали призові місця в обласних і республіканських конкурсах.

Сьогодні колективи художньої самодіяльності розпалися. Їхні керівники, а люди це заслужені і високопрофесійні, були затребувані в сусідніх містах і районах. На зразок Будинку культури переобладнано будівлю колишнього універмагу.

— Для того, щоб відремонтувати, а фактично заново відбудувати Будинок культури, треба чотири з половиною мільйони гривень, — каже Наталія Олексіївна. — Таких грошей обласний бюджет виділити не може. Що вже казати про бідні районний і селищний. Однак з області все-таки прийшло 200 тисяч гривень. Цих коштів вистачило для того, щоб частково відновити дах.

Звідкіля взяти відсутні чотири мільйони? Запитання поки що залишається без відповіді. Крім Братського району, в області багато установ культури, що потребують матеріальної підтримки. Але в першу чергу, за словами голови облдержадміністрації Олексія Гаркуші, допомагають тим, хто і сам не сидить склавши руки, а шукає вихід зі складної ситуації.

Селищний голова вважає, що допомогти мав би Кабінет Міністрів, передбачивши гроші на відновлення Будинку культури спеціальною постановою. Але для цього потрібні зусилля, і чималі. А поки що такий варіант звучить у розмовах тільки як можливий. Не більше.

Відсутність культурних з лишком заповнюють заклади розважальні. У селищі дев’ять барів. Тут молодь і відпочиває...

Загублена якась глибинка. Навіть доїхати туди не так просто. Ми, наприклад, поворот на Братське з першого разу не помітили, проїхали мимо кілометрів 50. І це не дивно. Там, де закінчується основна траса, усі дороги схожі одна на одну. Ями і вибоїни періодично латають. Але якість дорожнього покриття, зношеного часом, не витримує жодної критики. І знову чую скарги на недостатнє фінансування. Вартість одного кілометра покриття —62 тисячі гривень. А кілометрів — десятки. Якщо не відремонтувати дороги зараз, то через пару років навіть дороговказ не допоможе знайти шлях до селища.

Питну воду в райцентрі характеризують як «умовно технічну». В документах вона значиться як технічна. Але, якщо видалити жорсткий осад, вода буде придатна для вживання. Однак головна проблема в тому, що ніхто не знає, як оцей самий жорсткий осад забрати. Писали в різні інститути, наукові установи, мовляв, допоможіть очистити воду. Але поки що таких технологій немає. А якщо і є, то не для безгрошового Братського. Але навіть цієї, напівтехнічної, води бракує для того, щоб напоїти всіх жителів селища. Три роки тому у райцентрі просвердлили дві свердловини. А потрібно ще щонайменше три. Знов-таки — немає грошей.

У селищі немає церкви. Як немає і лазні. Зразковому християнину помитися і помолитися ніде.

Не знаю, наскільки це відноситься до турбот місцевої влади, але в одній простій істині переконуюся вкотре. До речі, саме її, істину, засвоїли в інших районах, не менш проблемних споконвічно. Вона проста: з нічого нічого не з’являється. Щось не заладилося в братчан у самоврядуванні. Може, гнучкості та винахідливості бракує, житейської мудрості, кмітливості. А може, не позбулися вони колишнього комплексу, мовляв, держава про все подбає. Так уже всі переконалися — не подбає. Самим видряпуватися потрібно. На те воно і самоврядування.

Миколаївська область.