У гуртожитку № 2 Костянтинівського металургійного заводу пахне свіжою фарбою. Стінові панелі у фойє стали світло-рожевими. Секрет простий: у гуртожитку розташувалася виборча дільниця, і на косметичний ремонт приміщення для голосування виділено кілька банок фарби.
А ось життя мешканців цього будинку навряд чи вдасться змалювати у світлих тонах. Уже п’ятий рік, як гуртожиток зимує без центрального опалення. На сходових майданчиках навіть зрізано батареї, а на трубах-обрубках стоять заглушки. У кімнатах волого і холодно, люди гріються електрообігрівачами. Над головою — залита багато разів стеля, у коридорах сирість, брудні стіни, повідколупані штукатурка й фарба.
— Я з двома дітьми живу на п’ятому поверсі, — розповідає Олена Колесникова. — Дах тече, туалет залило, тепер сусідів заливаємо. На кухні ремонт зробила, але нині там плями, повідставали шпалери. Коли йде дощ або сніг — усе до нас тече. У сусідки ще гірше: щойно вона зробила ремонт, як із даху потекло, залило меблі, одяг, постіль. Усе зіпсовано.
За великі борги перед тепломережею гуртожиток відключили від опалення: завод-банкрут — власник житла — не міг розрахуватися з комунальниками. До того ж у кожного з працюючих накопичилися тисячі гривень заборгованої зарплати. «Раніше із заробітку за гуртожиток вираховували, а потім заробітки стали менші, ніж оплата за житло, — згадує Олена Колесникова. — Тоді людям роздали розрахункові книжки, мовляв, вирішуйте свої проблеми самі».
Після відновлення роботи заводу два роки тому його працівники почали отримувати гроші. Але жити в гуртожитку може собі дозволити не кожен, незважаючи на те, що будівля порівняно нова — 1991 року, сучасний проект, пристосований для сімейних. Із 56 квартир у гуртожитку заселено 22.
— Борги за мешканцями величезні, — розповідає завідувачка гуртожитків № 1 і № 2 Костянтинівського металургійного заводу Людмила Москалець. — Є по шість, дев’ять і навіть по 10 тисяч гривень. Дуже дорого коштує електроенергія. У квартирах електричні плити, плюс опалення від електрообігрівачів. Хто не встановив індивідуальні лічильники, має сплачувати майже по 100 гривень з особи за місяць. Тобто для сім’ї з дітьми це 300—400 гривень. У тих, хто має лічильники, набігає 120—150 кіловатів щомісяця. За воду мешканці сплачують 8,14 гривні з особи, квартплата — 26 копійок за квадратний метр, радіо — 50 копійок.
Через таку «колгоспну» систему нарахування витрат жити в гуртожитку дуже дорого. Лідія Міхіна, колишня вчителька, приходить сюди до дочки та онуків. Жінка каже, що коли навесні цього року у гуртожитку відключили електроенергію, вона приносила дітям баночки з їжею.
До речі, минулі президентські вибори мешканці гуртожитку згадують ось із якої нагоди: тоді після тривалої перерви у гуртожитку з’явилася гаряча вода. Зникла вона разом з теплом одразу після виборів.
Не до розкошів і мешканцям будинку № 29 по вулиці Калмикова у цьому місті. «Скільки пам’ятаю, тут не було жодного ремонту, — розповідає Ольга Маркова із квартири № 4. — Щойно піде дощ — як із стелі тече. Скільки комісій тут було, але ніхто нічого не зробив. Цього року мешканці зібрали гроші, поставили нову трубу для збору стічної води. А до цього в під’їзді пройти було неможливо. Комунальники кажуть, що ми не платимо за житло. Вони хочуть, щоб ми ще й платили? Все самі робимо — і фарбуємо, і ремонтуємо...».
І названий будинок, і гуртожиток металургійного заводу — порівняно нові будівлі, їм по 13—15 років. Як за цей час можна було довести житло до такого аварійного стану, залишається загадкою.