Корінці восени лічать

У колишні благополучніші роки в цей час, щоправда, буряк ще, як кажуть селяни, мав би «посидіти» в землі, набрати ваги, поліпшити цукристість. Але тепер у технологію вирощування вніс поправку ... важкий час. Навіть сільськогосподарські підприємства Харківської області, в якій зосереджено, до речі, основні потужності вітчизняного сільгоспмашинобудування, і то забезпечені збиральною технікою, важкими тракторами і бурякозбиральними комбайнами трохи більш як наполовину від потреби. В інших регіонах стан справ ще гірший. Ця обставина, звичайно, змушує розтягувати терміни збирання, а нерідко і не дає змоги завчасно зібрати врожай до початку дощів і перших заморозків. Водночас цукровий буряк сьогодні у великому дефіциті, вирощують його набагато менше від звичайного. У традиційні зони кожного із цукрозаводів намагаються проникнути несумлінні конкуренти. Торік, наприклад, з Харківської області 100 тисяч тонн буряку було вивезено в сусідню Полтавську область. Так що час настав і у буряківників, і у цукрозаводчиків гарячий, загавишся — рік напруженої праці втратиш.

Протягом кількох попередніх років на Харківщині не вдавалося зібрати все вирощене, чимало господарств залишали частину врожаю під снігом. Сільськогосподарське начальство соромливо замовчує цифри втрат, але, проїжджаючи автодорогами напередодні зими, доводилося бачити відкриті бурти коренеплодів, що лежали під снігом. Цього року, судячи з усього, таких «помилок» вдасться уникнути. Принаймні поки що не чути від сільських трудівників особливих нарікань на проблеми з горючкою та на якісь інші. Та й цукрозаводи, якщо судити по куп’янському підприємству, підготувалися до роботи успішно.

Сказати, що Куп’янський цукрозавод у радянські часи був провідним підприємством — майже нічого не сказати: флагман галузі, візитна картка харчової промисловості, приклад для наслідування цукрозаводчикам не лише в Україні, а й в цілому СРСР. Перехідні прапори і тиснені «золотом» грамоти — яскраве тому підтвердження.

Спорудження підприємства почалося в 1935 році, в 1937-му отримали першу продукцію. Майже кожна наступна п’ятирічка в його історії — це модернізація, реконструкція. Але так звана перебудова і наступний за нею економічний обвал перетворили мільйонера в жебрака, обвішеного колосальними боргами. Однак колектив зумів вистояти в цей важкий час, і сьогодні завдяки вітчизняним інвестиціям Агропромислової асоціації «Група компаній «Укррос» Куп’янський цуркозавод знову завойовує лідерські позиції на ринку виробництва цукру, відроджуючи водночас у тутешніх краях сільськогосподарське виробництво цукрового буряку.

На цьому заводі я побував саме напередодні пуску підприємства. Найдивовижніше те, що директор Микола Саган жодним словом не обмовився про якісь технічні проблеми. Їх як таких — глобальних, тривалих — тут узагалі немає, точніше — на них ніхто не «зациклюється». Навпаки, керівник постійно підкреслював, що всі роботи виконуються суворо за графіком, у встановлений термін і особливо просив відзначити в цій справі заслуги трудового колективу, досвідчених фахівців, майстрів своєї справи, котрі, незважаючи на колишні труднощі, залишилися вірні своєму підприємству і зберегли його в гарному технічному стані.

— Сільгоспвиробники почали копання буряку, — розповів Микола Анатолійович, — в перших числах вересня. Так званий холодний запуск заводу в нас відбувся 10 вересня, а вже через кілька днів, маючи трьох-чотирьохдобовий запас буряку, підприємство запрацювало на повну потужність, почалася велика робота, до якої на заводі готувалися весь рік.

Отримавши у власність 2001 року, здавалося б, хронічного боржника, асоціація «Укррос» за ці кілька років вклала в його розвиток більш як 10 мільйонів гривень, ліквідувала величезний борг і перед кредиторами, і із заробітної плати, і з платежів у бюджет держави. Сьогодні немає ані копійки боргу. Куп’янський цукрозавод виходить на стабільний шлях розвитку. Заробітна плата — день у день. Розрахунки з постачальниками сировини не натуроплатою і за завищеними цінами, як було раніше, а «живими» грошима. Для районного промислового міста, де тепер тисячі людей безробітні чи перебиваються випадковими заробітками, здобути роботу на цукрозаводі — межа бажань.

Найбільший проект нинішнього року — реконструкція так званого вапняного відділення. У розвиток виробництва вкладено ще 2,5 мільйона гривень. Внаслідок чого технологічна система стала високоавтоматизованою. Вона, за оцінками фахівців, виконана так вдало, принесе такий відчутний економічний ефект, що ще до початку сезону вони назвали її найуспішнішим технічним проектом року в галузі переробки буряку.

На сьогодні з дев’яти цукрових заводів Харківської області три належать «Укрросу». За кілька років своєї роботи в регіоні асоціація зуміла завоювати високу репутацію, користується повагою і у районної, і в обласної влади, бо завдяки саме її діяльності в регіоні накреслилася стійка тенденція відродження всієї галузі виробництва і переробки цукрового буряку. Торік підприємствами ГК «Укррос» вироблено 118 тисяч тонн цукру, що становить майже 10 відсотків усього обсягу цукру, виробленого в Україні. Це, до речі, друге місце за виробничими показниками після Української продовольчої компанії, але вона, як відомо, має більш як 10 заводів і виробила 144 тисячі тонн продукції.

З 192 цукрових заводів, які раніше мала Україна, тепер залишилося нібито 126. Торік працював лише 101 завод. Не більше їх буде задіяно в переробці сировини й у році нинішньому. Для того, щоб завантажити на повну потужність усі цукрозаводи Харківської області, треба вирощувати 1500—1700 тисяч тонн буряку, використовуючи при цьому 100 тисяч гектарів землі. А на сьогодні під буряком —всього 66 тисяч гектарів оранки. У минулому році область заготовила 1120 тисяч тонн буряку, не кращий прогноз і на нинішній рік. Дефіцит змушує заводи конкурувати, і не завжди цю конкуренцію можна назвати здоровою. У сезон переробки, ніде правди діти, по сільгосппідприємствах починають нишпорити комівояжери, тицяти в руки керівникам господарств конверти з асигнаціями, пропонуючи нібито вигідніші умови. Але найчастіше ця благодать для селян закінчується звичайним шахрайством.

Харківські заводи асоціації «Укррос» ніколи в такі ігри не грали. З першого дня присутності іменитої фірми на харківському ринку її незмінним правилом є відкритість і чесність у відносинах з партнерами. На сьогодні, наприклад, у того самого куп’янського заводу, як уже було сказано вище, немає ані копійки боргу ні перед ким. Навпаки, щорічно завод вкладає мільйони гривень у вигляді інвестицій у сільгосппідприємства, забезпечуючи селян посівним матеріалом, добривами, гербіцидами, пально-мастильними матеріалами.

— Лише такий шлях здатний привести нас до загального успіху, — резонно вважає директор Микола Саган, —зацікавити сільських виробників у розширенні посівних площ під цукровий буряк, зміцнити партнерські відносини цукрових заводів з постачальниками сировини. І ця схема цивілізованих відносин, до слова, уже починає приносити перші плоди у вигляді оздоровлення економіки села. Деякі господарства вже роблять серйозні ставки на буряк і, напевно, будуть у виграші. Таким підприємствам Куп’янський цукрозавод навіть допомагає кредитами на придбання техніки. Але найголовніше, що вже другий рік поспіль тут намагаються мінімізувати давальницьку схему, розплачуючись з постачальниками «живими» грошима. Розрахунки із сільгосппідприємствами за попередній сезон здійснювалися вже тільки наполовину натуроплатою. Нинішнього сезону передбачається ще збільшити оплату за здану продукцію грошима і довести її, за можливості, до 70 відсотків у загальній сумі розрахунків.

Тенденції цього року свідчать про те, що спільними зусиллями буряківників і переробників, нарешті, вдасться вивести з прориву стратегічну для України цукрову галузь. Було б побільше в країні таких інвесторів, як Агропромислова асоціація «Група компаній «Укррос», і тямущих керівників цукрових підприємств у регіонах.

Харків.