Лише курортне місто може спати спокійно

Сергій Лиска, заступник начальника Краснолиманського відділення Слов’янської об’єднаної державної податкової інспекції, стурбований екологічними проблемами і як податківець, і як депутат міської ради. А професійну зацікавленість у вирішенні цих питань Сергій Іванович пояснює дуже логічно: зі зменшенням ставки прибуткового податку з громадян до 13 відсотків місто щомісяця недоотримує 400 тисяч гривень. Якщо так триватиме і далі, уже восени доведеться закривати всі сільські клуби, кілька дитсадків і шкіл.

— Тим часом є резерв, який ми можемо використати: зробити наш регіон курортною зоною, — каже депутат. — Це допоможе розвивати сферу послуг, рекреаційні центри, отримувати фінансові надходження із обласного і державного бюджетів.

Ідея надати Красному Лиману статус міста-курорта виникла не сьогодні. Уже чотири роки відповідний пакет документів перебуває в Одеському інституті курортології. Але причина затримки банальна: із 24 тисяч гривень, які треба сплатити за отримання висновків, у місті «нашкрябали» лише 9 тисяч.

Прискіплива розмова про курортну зону далека від поезії. Приміром, фекалії з численних баз і пансіонатів у Щуровому вивозять асенізаційними машинами — каналізаційного колектора у місці масового відпочинку немає. Ліс і залізниця потерпають від несанкціонованих звалищ побутового сміття. Стоки із мікрорайону з романтичною назвою Зелений Клин потрапляють на очисні споруди, які не працюють, колишнього силікатного заводу, а звідти — на фільтрувальні поля. Є проблеми із полігоном твердих побутових відходів. Чималу шкоду природі завдають фермери, які безконтрольно використовують хімікати, зокрема й поблизу водойм. Ось лише деякі із думок, які пролунали під час засідання.

— Потрібен обвідний колектор, каналізаційно-насосна станція у мікрорайоні Заводський. Не розв’язано проблеми із полігоном твердих побутових відходів. Ми кілька років поспіль намагалися внести питання про нього до обласної програми, нарешті зробили це, і рядок такий є, але кошти не надійшли. Натомість в області починають говорити про регіональні звалища твердих побутових відходів. Це не вихід. Стихійні звалища створюються все одно, і щоб якось систематизувати цю роботу, кожному місту потрібен свій полігон. А в ідеалі — і завод із переробки сміття. Такий завод будують у Краматорську, але тоді доведеться возити сміття за 60 кілометрів через дві курортні зони і канал Сіверський Донець—Донбас. Навряд чи це турбота про екологію.

— У нас приватний сектор, і дуже важко зібрати гроші за вивезення сміття. Щомісяця проходимо по подвір’ях, умовляємо, вимагаємо. А у відповідь чуємо: мовляв, у мене своя машина, сам вивезу. Але куди? До лісу? Треба зробити так, щоб платили всі, як у багатоповерхових будинках.

— Змусити людей платити за вивезення сміття дуже важко. Нехай це буде місцевий податок, якщо неможливо — давайте приймемо закон. Якщо прагнемо до курортної зони, до чистоти, інакше не може бути. Потрібно затвердити єдиний для всіх збір, і для багатоквартирних будинків, і для приватного сектору, тоді легше буде боротися зі звалищами. У калькуляції квартирної плати теоретично це закладено, але грошима не відшкодовується.

— Щороку ми створюємо від 150 до 250 гектарів нових лісових насаджень. Але наша робота прямо залежить від того, чи буде в нас курортна зона, чи ні. Проблемою є велике рекреаційне навантаження на гектар лісу, значна кількість неорганізованих відпочиваючих. Друге лихо — прилеглі житлові масиви. Служба прибирання сміття в деяких мікрорайонах «на нулі». І попереджуємо, і ловити намагаємося. Але люди пристосувалися викидати сміття вночі, рано-вранці. 56 осіб лісової охорони не в змозі простежити за кожним подвір’ям. І ще одна біда — лісові пожежі. Ми утримуємо п’ять хімічних пожежних станцій, коштів на це бракує. Ось за вчорашній день уже шість виїздів. Горить смуга від асфальту, від узбіччя, а це — невихованість, безконтрольність людей. Тому ми — за статус курортної зони.

— Щороку до 100 гектарів лісу уражає низова пожежа, і це з вини населення. Недопалки кидають, крадений кабель обпалюють, є бомжі, які живуть у лісі. Непокоїть і те, що залізницею через наш район проходять небезпечні вантажі. Гарантувати, що викидів не буде, на жаль, не можемо. Тривожать підприємства, які змінили форму власності, стали приватними і експлуатують старе обладнання. Особливо небезпечне потрапляння хімічних речовин до каналу Сіверський Донець—Донбас, який «напуває» всю область.

Залізниця є найбільшим підприємством у Красному Лимані. «Колесо закрутилося — і пішли відрахування до місцевого бюджету», — каже головний інженер Краснолиманської дирекції залізничних перевезень Григорій Кучеренко. На початку червня в санаторії-профілакторії «Щуровський» Донецької залізниці відбулася нарада залізничників України з питання удосконалення охорони навколишнього середовища. За словами головного інженера, пакет документів, який отримали всі учасники, засвідчив, що в Україні є дуже гарні закони і постанови Кабміну, які, втім, часто-густо не виконують. Тепер залізничники пообіцяли подвоїти зусилля з охорони природи. Зокрема, нині порушують питання газифікації селища Щурове і всіх баз відпочинку, які містяться тут. Таким чином, оздоровчі заклади працюватимуть цілорічно.

Із залізницею у місті пов’язана одна гучна проблема. Гучна у прямому розумінні цього слова. Мешканці мікрорайону Південний, розташованого поруч із залізницею, потерпають від шуму, що його створюють цілодобове проходження составів і переговори по гучному зв’язку.

— Шум від потяга, який проїжджає, сягає рівня у 100 децибел, — зауважує Сергій Лиска. — Тривале прослуховування такого шуму спричинює серйозний розлад здоров’я: звуження кровоносних судин, розширення зіниць, підвищення м’язового тонусу, підвищення кров’яного тиску, збільшення частоти серцевих скорочень. Гадаю, варто переглянути інструкції і норми «дореволюційної» давності — у кращий бік, а також за рахунок залізниці оздоровлювати мешканців мікрорайону.

Як розповів лікар-терапевт лікарні відділення на станції Красний Лиман Сергій Болотний, рівень захворюваності на гіпертонію серед пацієнтів у півтора разу вищий за середньоукраїнський рівень. Від цієї хвороби потерпають 30 відсотків дорослого населення.

Красний Лиман не належить до посушливих районів. Але питна вода багато років залишається одним із найактуальніших питань: вміст заліза у ній у 100 разів перевищує норму! Керівництво міськводоканалу бачить вихід у будівництві станції очищення води від заліза. Експериментальна установка запрацювала наприкінці минулого року. За словами начальника міськводоканалу Валентина Жука, воду, отриману із артезіанських свердловин, вдалося довести до норм Держстандарту. Експеримент визнано вдалим, і на спеціальне обладнання із місцевого бюджету буде виділено 102 тисячі гривень.

Утім, деякі фахівці категорично протестують проти такого методу очищення води.

— Що таке подібне очищення? Це те саме хлорування води, — каже Микола Білик. — Це органіка, діоксини і таке інше. Я категорично проти введення такої станції, якщо врахувати можливі наслідки. Крім того, це зменшить обсяг води, яку подають, а за наших протікань її взагалі буде мало. Треба шукати інші джерела, у воді яких вміст заліза не такий високий.

А от з’ясувати, хто відповідає за стихійні звалища, так і не вдалося. І санітарна служба, і представники лісового господарства заявили, що не в змозі проконтролювати всіх. Начальник служби дільничних інспекторів міськвідділу міліції Роман Малий запропонував створити окрему санітарно-екологічну міліцію: мовляв, навантаження на дільничного сьогодні таке, що складати протоколи ще й на забруднювачів території немає коли. Схоже, відповідальні особи взагалі усунулися від цієї невдячної роботи. Водночас, як зазначив депутат міської ради Сергій Лиска, за останні п’ять років адмінкомісія міськвиконкому не розглянула жодного(!) протоколу на таких порушників. Хоча штрафи могли б стати істотним доважком до місцевого бюджету.