Влада в тіні

Його автор Світлана Литвиненко із села Горностаївка скаржиться, втім, не на відсутність елементарних благ цивілізації. Написала пенсіонерка про беззубість можновладців у Києві і Новотроїцькому, про їхнє намагання утриматися в кріслі. «Нехай хоч би з місяць наші керівники пожили на мізерну пенсію, поїхали у глибинку і подивилися на результати свого реформування, — запрошує Світлана Павлівна. — Люди нікому не вірять, чекають не дочекаються, коли дозволять продавати землю».

А далі повідомляє скандально-сумну новину: у Горностаївці один чоловік стомився чекати і продав свій пай (7,4 га) за 700 гривень. Гроші нібито знадобилися йому на операцію. І це не поодинокий випадок, стверджує передплатниця «ГУ».

Отакої! Незабаром безлісні, бездоріжні і безводні стануть безземельними. А що місцева влада? Як мені здалося, її мало тривожать ці колізії. Інакше люди не прагнули б так безславно, за мізерні гроші позбутися мрії багатьох поколінь — землі. Інакше реагували б на факти маніпуляцій із землею. А головне, робили б усе можливе, щоб допомогти хворому, який потребує лікування, не вдаватися до крайніх заходів — «дарування» поля.

У це, втім, я не вірив, поки не зустрівся з Ксенією Хараїн.

— Так, я придбала пай у Сергія Т-ка, оформивши угоду в нотаріуса, — зізнається Ксенія Антонівна. — Та хіба я перша й остання?

На жаль. Недавно виїхала до Росії односельчанка, попрощавшись назавжди із земляками і землею.

— Дев’ять років я відпрацювала в колгоспі, потім через хворобу пішла в листоноші, — продовжила Хараїн. — Залишилася без паю, так чому б не купити?

— А яка користь від моїх 17 гектарів? — ремствує Світлана Литвиненко. — Десять курочок не можу прогодувати. Наш голова за минулий рік з пайовиками розрахувався не повністю. «Не подобається, — каже, — забирай своє поле».

За твердженням авторки листа, вона і багато інших односельчан чекають не дочекаються офіційного «добро» на торгівлю землею. Тоді, мовляв, заживемо.

А поки що живуть ті, хто орендує паї, розраховуючись за них як заманеться. Скажімо, приватно-орендне сільгосппідприємство «Агрофірма «Мир», що в Горностаївці, за минулий рік видало продуктів і послуг лише на 522 гривні за вартості сертифіката в 903. До того ж, стверджують пайовики, продають їм пшоно, локшину, олію тощо за цінами набагато вищими за базарні. Працівники господарства, розповідав механізатор, забули, що таке зарплата у значенні «живі» гроші. Я, чесно кажучи, засумнівався і в цьому. Кілька спроб довідатися про істину від директора «Агрофірми «Мир» Івана Доценка виявилися марними: керівник перебував у полі, зв’язку з ним не було. Телефонні дзвінки з Києва в контору, прохання зв’язатися з редакцією також залишилися без реакції.

А запитати хотілося не тільки про ставлення орендаря до пайовиків. Хотілося з перших вуст довідатися про конфлікт сільгосппідприємства з Горностаївською сільрадою, що дедалі розгорався.

Вогонь цього невластивого селу протистояння було запалено сільським головою Неллі Стояновою, котра звернулася до директора Доценка. Влада села просила керівника господарства розрахуватися за оренду земель несільськогосподарського призначення. А їх чимало під адмінприміщенням, дитсадком, складами, гаражем, млином, овочесховищем і багатьма іншими об’єктами. На 1 травня 2004-го господарство заборгувало 101353 гривні. Це два з половиною річних бюджети сільської ради!

— Про це я сказала на розширеному засіданні колегії в райдержадміністрації, — каже Неллі Володимирівна, — а через кілька днів одержала листа від Доценка з вимогою розрахуватися за орендовані сільрадою в конторі агрофірми два кабінети й інвентар.

Зажадав Іван Іванович ні мало ні багато: за сім попередніх років 8640 гривень орендної плати і 7520 — за електроенергію. Нагадаю парадоксальну ситуацію: адмінприміщення господарства розташовані на землі сільради.

Тому в останньої не було б проблеми з оплатою 16160 гривень, якби Доценко сплатив більш як 101 тисячу. Але він не поспішає розщедритися. Більше того, Іван Іванович пішов у наступ на сільського голову, котра винесла сміття з хати. У відповідь на законні «прошу» Стоянової директор агрофірми відповів категоричним «просимо звільнити орендовані приміщення до...» А на підтвердження своїх серйозних намірів «Мир» ізолював сільраду від зовнішнього світу, від’єднавши, як стверджує Стоянова, електроенергію.

— Та адмінприміщення — не приватна власність директора, — обурюється Неллі Володимирівна. — Воно розпайоване і належить пайовикам. А агрофірма використовує чуже майно...

Чи знає про ситуацію в Горностаївці голова райради Володимир Крюковський?

— Не чув, — зізнався він мені під час зустрічі. Тепер його, як і главу райдержадміністрації, усно проінформувала Неллі Стоянова.

«Але вони не змогли мені допомогти», — пише в редакцію сільський голова.

Поки що не змогли, додамо. Віриться, не залишаться в тіні авторитетного керівника не найслабшого господарства і допоможуть залагодити конфлікт, що за старих часів міг тільки приснитися.

Конфлікт, утім, безпрецедентний не тому, що два керівники не знаходять спільної мови. Страждають люди від безпорадності безгрошової влади і цілеспрямованого директора, котрий узявся покерувати чужими землею і майном. І хіба відновлення справедливості, боротьба за дотримання інтересів пайовиків — справа одного тільки сільського голови?

Питання це адресуємо обласній держадміністрації, яка навряд чи відає про побиті горшки в Горностаївці.

Новотроїцький район

Херсонської області.