Метають бісер перед свиньми

Для зачину, мабуть, вистачить. Читач, напевно, вже здогадався, що йтиметься про конфлікт між сусідами. Зрозуміло, за землю, за сім її «квадратів».

Дочка Семена Зіновійовича — Тетяна Сухецька у своєму листі до редакції просила допомогти вирішити суперечку, тому що вони, мовляв, перед Іщук, працівником районного відділу земельних ресурсів, та до того ж кумою великого столичного цабе, безсилі.

Здавалося, це — парафія суду. Але зацікавила фраза дочки ветерана: «Справа не в сімох метрах, а в принципі. На нашому прикладі влада демонструє нікчемність простих людей у боротьбі з чиновниками. Закон на нашому боці, але бюрократи його нехтують».

Покликала в дорогу мене й інша обставина. Десь сусіди за землю б’ються (бачили ж?), як півні, до крові. А там (чули?) за межу людину вбили.

Знати ці земельні пристрасті і не запобігти конфліктам у зародку — по-моєму, злочинна безвідповідальність. В Умані, схоже, в окремих структурах сидять глухонімі і сліпі. Своєю бездіяльністю і колінопреклонінням вони сприяють розпалюванню конфлікту, вседозволеності і нарузі над законом.

Відстоювати інтереси батька Тетяна Сухецька почала у 2003-му. Коли довідалася, що ще 1999(!) року працівники приватного підприємства неправильно обміряли ділянку. Вони не ознайомилися з наявними у Горбаня документами, «нарахували» йому тільки 499 кв. м. Тобто площу, якою він фактично користувався. Куди дівся ще 21?

— Сусіди за багато років тихою сапою «прихватизували» мою землю, — зазначає Семен Зіновійович. — Довгий час не було паркану, от вони і скористалися.

Як стверджує сусід Горбаня Анатолій Мироненко, на його 20 соток теж претендував батько Іщук, але...

— Я не став дивитися на беззаконня склавши руки, однак відвоювати вдалося лише десять соток.

Чого це йому коштувало, Мироненко розповідав півгодини — адже не один день тривала війна за межу...

Горбань, з огляду на все, — не боєць. Він мовчки зносив образливі дії, а у 1999-му, будучи вдома сам, до того ж хворий, підписав той самий документ на 4,99 сотки.

На настійну вимогу дітей він звернувся до міськради, і та у квітні 2003-го частково виправила помилку землемірів, виділивши ділянку в 506 кв. м. Цю площу Горбань і приватизував, «подарувавши» 1,4 сотки сусідці.

— А чому ви так вважаєте? — парирує Антоніна Іщук. — Мої батьки і я, як спадкоємиця, користуємося своєю землею. Претензії сусідів неправомірні.

Ми довго говорили з працівником відділу земельних ресурсів і розійшлися кожен при своїй думці. Впевнена у своїй правоті, Іщук посилалася на рішення Уманської міськради, що у грудні 2003 року внесла зміни у своє ж (квітневе 2003-го) рішення, залишивши за Горбанем ті самі 499 кв. м землі. Втім, Антоніна Теофанівна, фахівець, не знала, що ці зміни — незаконні. Я відкрив для неї Америку, показавши листа із Держкомітету з земельних ресурсів. Перший заступник голови Михайло Гарбуз відповів на скаргу Горбаня: рішення про зменшення ділянки є незаконним, оскільки «прийнято вже після того, як земельна ділянка стала приватною власністю». Вочевидь, не знала-не відала Іщук і про існування висновку техекспертизи, в якому недвозначно зафіксовано: «Самозахоплення частини земельної ділянки у Горбаня гр. Іщук становить 7,43 кв. м».

А ще є акт, підписаний начальником відділу з питань земельних відносин Королем і двома відповідальними працівниками...

А ще є лист із податкової інспекції... Відомі й інші «сліди», що свідчать про самозахоплення.

А найпромовистіший — дах кухні, піднявшись на який можна побачити довгий рівненький паркан між ділянками сусідів двох вулиць і ма-а-ленький клин між ділянками Іщук і Горбань. Його і її ділянки вже не прямокутні. Не та вже конфігурація, добродії!

Але моїх спостережливих аргументів, вочевидь, мало для розв’язання суперечки. Влада Умані повинна була задовольнити прохання ветерана, «піднявшись» на дах міськради, розібратися в ситуації і привести у відповідність усі рішення з даного питання.

Влада воліла відмахнутися від конфлікту, порекомендувавши звертатися до суду.

Там з жовтня 2003-го справу по суті не розглянуто. Судді міняються частіше, ніж рішення міськради про ділянку Горбаня. Воно й зрозуміло: позов архіскладний, документів зібрано багато — годі розібратися. Але суд, хочеться вірити, розбереться, розглянувши матеріали повно, всебічно й об’єктивно...

А потім, цілком імовірно, займеться черговою скаргою Горбаня. Цього разу — на бездіяльність служб, що не виконують своїх обов’язків і пропозицій.

Вочевидь, вважаючи сусідів «нерозумними хазарами», Антоніна Іщук з метою захисту своєї території спорудила фортецю у вигляді... свинарника. У п’яти метрах від будинку Горбаня.

Відсутність 1,4 сотки не так відчувається, як запах свиноферми.

І зливовий дощ не так підмиває фундамент, як смердючий сусідський потік. Тому Семен Зіновійович накликав на її «фортецю» варягів — відповідні служби контролю.

Міськсанепідемстанція і дільничний інспектор міліції констатують: госпбудівлі Антоніни Іщук розміщені від вікон житлового будинку заявника на відстані ближче ніж 12 метрів. А тому пропонуємо перенести свинське царство подалі.

Їду до СЕС, з’ясовую, що у випадку невиконання рекомендацій санітари можуть оштрафувати неслухняну. Якщо вона знову знехтує вимоги служби — про порушника повідомлять до прокуратури.

Чи було це зроблено з липня 2003-го (саме тоді складено акт)? Не було. Чому? Вибачте за нескромне запитання.

 

У вересні того ж року свинарник відвідали працівники міськуправління містобудування й архітектури. Пальчиком помахали дуже грізно: в місячний термін знести споруду, «збудовану з порушенням будівельних, санітарних і протипожежних норм».

 

Рідкісний букет відступів, але свині на припис тільки рохнули. І рохкають досі, щоправда, в іншому місці. «Архітектурна» ж споруда стоїть, як пам’ятник беззубості, безпринципності і безвідповідальності місцевих служб і органів влади. Вони давно самоусунулися від розв’язання земельного і свинського питання, очікуючи судового рішення.

Тоді вони покажуть, хто в місті хазяїн.

А поки що родина Горбаня метає бісер перед свиньми...

Черкаська область.