До ринкової економіки Україна ввійшла зі 192 цукровими заводами. Минулого сезону пробували працювати 122 підприємства, однак фактично відробили лише 105. З кожним роком кількість цукрових заводів у країні помітно скорочується. Багато хто бідкається, що чекає на колишню могутню індустрію в майбутньому — повне забуття чи, все-таки, друге народження? Важко уявити, що цукровий буряк, стратегічна для багатьох країн Європи культура, може назавжди зникнути з наших ланів і що Україна з держави, яка поставляла цукор на експорт, перетвориться в країну, котра повністю його імпортує.

Нові обрії

На початку нинішнього року Савинський цукровий завод став шостим підприємством з переробки цукрового буряку в складі Агропромислової асоціації «Група компаній «Укррос». Асоціація ще раз довела на ділі, що деклароване задля її цілей і завдань сприяння розвитку українського АПК, захист прав інвесторів, виробників аграрного ринку, відродження колишньої цукрової могутності України — не порожній звук.

Утім, чергову зміну власника на Савинському цукрозаводі спочатку сприйняли без особливого ентузіазму. Неодноразово перепродане і доведене до банкрутства підприємство протягом останніх років скоріше дихало на ладан, ніж нормально працювало: після кожної нової зміни хазяїна борги тільки зростали. На зміни на краще мало хто сподівався. Всім було очевидно, що завод очікувала доля багатьох інших подібних підприємств, які просто припинили своє існування. Зокрема, на Харківщині вже закрито два заводи, у тому числі й найбільший Апрельський цукрозавод, що переробляв раніше 6 тисяч тонн буряків за добу. А для савинських цукроварів ситуація, схоже, змінюється на краще.

Сировина — головна проблема переробників

ВАТ «Савинський цукровий завод» — за класифікацією цукрової промисловості середнє підприємство. У кращі роки завод переробляв за добу дві з половиною тисячі тонн буряків. Однак скільки сировини буде поставлено на підприємство в цьому сезоні — нинішній директор заводу Василь Селіванов за лічені місяці до його початку сказати точно не ризикує. І це при тому, що Савинський цукрозавод після появи ефективного власника погасив не тільки 2 700 000 гривень боргів перед сільгоспвиробниками, а й профінансував їх за рахунок власних коштів на суму більш як 3 300 000 гривень. Більшість сільгосппідприємств традиційної зони бурякосіяння заводу отримали значні інвестиції у вигляді насіння, паливно-мастильних матеріалів, добрив, а нерідко й фінансів. «Не займаємося хіба що прополкою та копанням, — ділиться директор, — а в усі інші сільськогосподарські турботи з вирощування буряку доводиться вникати». Посівні площі цукрових буряків навколо заводу протягом кількох років мали тенденцію до скорочення, тож за один сезон відновити ситуацію навряд чи можливо.

Споконвічно «територія» Савинського цукрозаводу поширювалася на чотири сільських райони Харківської області, мабуть, найбільш економічно розвинених: Балаклейського, Барвінківського, Зміївського та Ізюмського. Сьогодні в кожному з районів налічується в середньому майже двадцять великих сільськогосподарських підприємств, десятки фермерських господарств. Однак усі чотири райони нинішнього року відвели під цукровий буряк загальними зусиллями тільки 7 тисяч гектарів.

Якщо врахувати, що в науково обґрунтованій сівозміні цукровий буряк повинен займати до двадцяти відсотків орних земель, ті чотири райони мали б віддати під цю культуру за приблизними підрахункам разів у п’ять більше. Але факт залишається фактом: цього року в Балаклейському районі сільгосппідприємства разом із приватниками засіяли цукровим буряком 4200 га, в Ізюмському — 2000, у Барвінківському — 800, а в Зміївському лише 240 гектарів. Коментарі, як мовиться, зайві.

Цукровий буряк — культура примхлива

Безсумнівно, цукровий буряк — культура примхлива, у тому розумінні, що потребує чималих і технічних, і матеріальних витрат. При цьому велике значення мають погодні умови, дотримання технології вирощування культури. Але за належного підходу до цього бізнесу —він дуже прибутковий. Це знає кожен розумний сільгоспвиробник. Не кажучи вже про те, що виключати буряк із сівозміни — значить, шкодити всьому сільськогосподарському циклу вирощування різних культур.

Однак нестача техніки, відсутність оборотних коштів у сільськогосподарських підприємств, відсутність зваженої державної політики відносно галузей і підприємств, задіяних у виробництві цукру, — все це залишається каменем спотикання для розвитку галузі. Отримати прибуток на переробці цукрового буряка, а отже, мати кошти для відновлення виробництва Савинський цукрозавод може за умови, якщо він перероблятиме за сезон не менш як 200 тисяч тонн цукрового буряку. Однак нинішня відведена під цю культуру площа, помножена на середню врожайність останніх років, дає прогноз лише 130 тисяч тонн.

Будувати грандіозні плани на нинішній сезон, пам’ятаючи про те, що час заділу врожаю становить більше року, міркує Василь Селіванов, принаймні наївно. Максимально, що можна зробити наступного цукрового сезону, — працювати без збитків. «Але сидіти без діла, — каже директор, — ми не хочемо і не будемо. За будь-якої ситуації можна знайти приховані резерви, нові сучасні технологічні рішення, вийти на бажаний результат».

Швидкий погляд на те, чим живе сьогодні підприємство, підтверджує правоту директорських слів. Розпочато реконструкцію вапняно-газового відділення. Фахівці розуміють, наскільки це важлива для цукрового заводу ділянка. Новий сезон підприємство зустріне зі значно кращими технологічними параметрами, що безпосередньо впливають на якість вироблюваної продукції. Значно зросте в наступному сезоні і щодобова потужність переробки цукрового буряка: з 2500 до 3000 тонн. Ставка робиться на енергозберігаючі технології, впровадження сучасних стандартів і нормативів.

Кажуть, що не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Залишаючи Савинський цукровий завод, я віз у серці побажання доброго врожаю цукрових буряків і успіхів савинським цукроварам, котрі за нинішніх складних умов гідно роблять свою справу.

Харківська область.