Нині на Полтавщині з 575 сільськогосподарських підприємств у 91 не утримують корів, у 95 — свиней. Понад 60 відсотків агроформувань позбулися птиці. Собівартість однієї тонни приросту великої рогатої худоби становить 6567 грн., свиней — 9525 грн., а середня ціна реалізації відповідно — 2709 і 3929 грн. Відтак, селяни лише минулого року недоотримали більш як 140 млн. грн. Та парадоксально те, що навіть за відчутного скорочення поголів’я і збитків від реалізації полтавські тваринники у державі... передовики! З виробництва молока вони треті, яєць — шості, за кількістю свиней та птиці — восьмі, а за наявністю великої рогатої худоби — перші. Ось такі гримаси ринку.
Тенденція щодо скорочення поголів’я стійка і... перспективна. Лише у 2003 році ВРХ зменшилося на 67,4 тис. голів, зокрема корів — на 20 тис. На думку фахівців, основною причиною було те, що худоба стала чи не головним ліквідним товаром, за рахунок реалізації якої велася закупівля пально-мастильних матеріалів, запасних частин, насіння, мінеральних добрив, виплачувалася зарплата тощо. Зазвичай худобину збували за безцінь, і тодішній обвал закупівельних цін ніяк не вдається подолати й донині. Втім, проблема полягає не лише в низьких реалізаційних цінах, адже на молоко вони нині більш-менш прийнятні. Тваринництво, як і будь-яка інша галузь, потребує забезпечення нових передових технологій, де важливими чинниками є якість кормів, технологія годівлі й утримання тварин, племінна робота. Недарма у народі підмічено, що молоко в корови на язиці, як то й прирости. Проте кормовиробництво пущено на самоплив. Єдиний факт: питома вага люцерни в багаторічних травах, а саме вони є головним джерелом кормів, становить 17 відсотків, що удвічі менше науково обгрунтованих норм. Дедалі занедбанішими стають природні сіножаті й пасовища, а прифермські сівозміни заростають бур’янами. Кормозбиральна техніка повсюди дихає на ладан, отож навіть те, що виросло, вчасно зібрати нічим. А отже, і годувати буде нічим та, зрештою, незабаром може так статися, що і нікого.
