Уночі проти п’ятниці, 8 серпня, якісь «доброзичливці» кинули дві гранати на будинок відомого мецената, голови агропромислової корпорації «Сквира» Івана Суслова. На щастя, ті, за попередніми прикидками, зачепилися за дроти і пошкодили лише покриття гаража.
За даними працівників відповідних служб, це бойові гранати РГД-5. Як свідчать фахівці-піротехніки, вони відзначаються великою кількістю осколків під час вибухів. Фронтон густо подзьобаний слідами від них. Якби не «козирок» гаража, осколки могли б залетіти через відчинене вікно до кімнати. До речі, тієї ночі в ній спали син Івана Миколайовича Євген — міський голова Сквири — та його вагітна дружина.
Ми прибули на місце події, коли тут працювала вибухотехнічна служба із спеціальним собакою. Саме він знайшов чеку від гранати на сусідньому городі. Друга валялася біля гаража. За фактом порушено кримінальну справу в місцевому райвідділі внутрішніх справ. Щоправда, слідчий не квапився розмовляти із суб’єктом нападу. Лише за кілька годин до нашого від’їзду, а ми поверталися до Києва пізнього вечора, з Іваном Сусловим зустрівся працівник районної служби із боротьби з... економічними злочинами.
Ми щиро захоплені логічністю дій правоохоронців. Спасибі, послали до Суслова «економіста», а не інспектора у справах неповнолітніх чи працівника господарчої служби міліції. А що, може, бойові гранати кидали підлітки, і заподіяну шкоду найкраще оцінило б якесь досвідчене «завгоспівське» око? Хоча, здається, ще ліпше було б послати когось зі «служби моральності»: раптом гранатами розкидався якийсь очманілий від ревнощів чоловік...
Лише ввечері в неділю слідчий пан Шупін поцікавився показами потерпілого. Хоча чому ми дивуємося? Поява бойових гранат на мирних вулицях Сквири — справа звична, майже буденна. 25 років тому тут уже знаходили боєприпаси часів другої світової...
Сам Іван Суслов має певні підозри, чому його родині влаштували безсонну ніч. Він уже давно встановив небезпечний зв’язок між пресою і власним благополуччям. А тепер і нам довелося переконатися, що зустрічі з журналістами небезпечні для здоров’я Івана Миколайовича.
Річ у тім, що напередодні пан Суслов приїздив до нашої редакції з текою документів, які засвідчують, що проти нього вже кілька років ведеться майже неприхована війна. Вона почалася після того, як один високий київський начальник запропонував сквирському бізнесменові... Втім, що саме запропонував, невідомо, оскільки учасниками цієї зустрічі «у верхах» нам особисто бути не пощастило. Припустимо, співрозмовники обговорювали прогноз погоди, і погляди на цю проблему в них кардинально розійшлися. Після цього, як часто водиться в нашій державі, «у природи» для Івана Суслова вичерпався запас «доброї погоди».
«Боротьба зі стихією» стала надбанням журналістів. Але...
— Після кожної публікації на мій захист у мене щось трапляється. То раптом масово гине поголів’я елітних свиней, то горить склад із сіном і кафе. То «випадкові хулігани» жорстоко розправляються з моїм племінником, то намагаються мені приписати незареєстровану зброю. Якщо перше реагування на публікацію я, наївний, міг списати на випадковість, друге — на збіг обставин, то після третього «сюрпризу» серйозно замислився над закономірністю.
За словами адвокатів Суслова, млява реакція правоохоронців на «стихійні катаклізми» з їхнім клієнтом є «справою звичною». Адже досі — ні в отруєнні свиней, ні в пожежах — не встановлено навіть ознак злочину. Сподіваємося, хоч цього разу «забави з гранатами» не спишуть на «жарти» самого Івана Суслова?
До речі, працівник служби із боротьби з економічними злочинами запитав потерпілого, чи не заборгував він комусь гроші. На що Іван Миколайович лише іронічно всміхнувся: мабуть, згадав, що так і не заплатив за «прогноз погоди».
Людмила КОХАНЕЦЬ, Іван ІЛЛЯШ.
