Проте влада зберігає незворушність і спокій. Подумаєш, якесь селище по вуха у відомій речовині. Головне, що ми в центрі Європи довели: людина може прожити без води не три дні, а значно більше часу. Сенсація!..

Майже рік кілька тисяч мешканців селища Покотилівка, розташованого мало не в межах міста Харкова, живуть за прикладом блокадного Ленінграда. Вода, а точніше відсутність такої на околиці мирного півторамільйонного міста, стала для них, без перебільшення, питанням життя. Селище погрузло в антисанітарії та побутовій сваволі. Ще трохи — і все тут нагадуватиме клоаку середньовічного городища. Нечистоти безпорадні мешканці викидають у відчаї просто з вікон. У такий само спосіб, вибачайте за подробиці, справляють часто і свої природні потреби. А що робити?

Досі Бог Покотилівку беріг: дощі, прохолодна погода. Але з настанням спеки епідемія може спалахнути будь-якої миті. Проте влада зберігає стриманість і незворушність. Воно-то й так: навіщо завчасно галас здіймати, може, до зими селище якось дотягне, і все минеться.

... Звістка про госпіталізацію майже сотні дітей і дорослих, які відзначили відкриття сезону в дитячому таборі відпочинку «Берізка» неякісно приготованою їжею, сполошила нещодавно не тільки начальство табору, а й обласну владу, відповідні відомства. Розслідувала інцидент навіть прокуратура. Справа дійшла і до Генпрокуратури. Нагадаю, в результаті святкової вечері в таборі на сальмонельоз захворіли 82 особи, із них 57 дітей. Уже відомо, що за цим фактом є рішення обласної адміністрації. Попереду — результати прокурорської перевірки. Отож винним і тим, хто потрапить під різні оргвисновки, навряд чи позаздриш.

Але там отруїли дітей. До того ж декого довелося витягати з обіймів старої з косою і за допомогою реанімації. А тут?

А тут потопає у відходах, бруді, антисанітарії, перебуває на межі спалаху епідемії кілька тисяч осіб, зокрема й малолітніх дітей, і нікому до них немає жодного діла. Чиновники і відомства футболять один одному листи, шукають крайнього не перший місяць і не перший, до речі, рік. Покотилівка давно вже зажила в окрузі слави такого собі поселення-примари, проклятого місця. Отримати там квартиру або поселитися через необізнаність — означає приректи себе на вічні муки. Але якщо колись з «нерозв’язуваними проблемами» так чи так громадським працівникам вдавалося впоратися, то тепер, схоже, їх може врятувати лише... поголовна епідемія. Тільки вона, підступна бацила, як підказує досвід, здатна відкрити очі владі на найгостріші проблеми таких «смт». Іншого нам, очевидно, не дано. Місцева влада, здається, навіть і не збирається перехреститися, якщо грім не вдарить.

Спочатку для смт Покотилівка з населенням близько 15 тисяч осіб ТПО «Харківкомунпромвод» на 60 відсотків обмежило подачу води на тій підставі, що селище заборгувало за поставлену вологу понад 500 тисяч гривень. І річ аж ніяк не в «несвідомості» або якійсь особливій жадібності місцевих жителів. Відсоток оплати населенням послуг водопостачання тут приблизно такий само, як і в місті. Але на відміну, наприклад, від Харкова споживачі тут платять за воду не прямо постачальникові — ТПО «Харківкомунпромвод», а районному виробничому управлінню водоканалізаційного господарства, яке збирає платежі і з населення, і з місцевих підприємств. Саме борги останніх і становлять левову частку загального боргу.

Крім того, і населенню пред’являється вочевидь завищений рахунок — сума близько 270 тисяч гривень за період з 1992 року. Про трирічний термін позовної давності юристи «Харківкомунпромводу» чомусь «не пам’ятають». Старанно замовчується і той факт, що споживачі, оплачуючи за встановленими нормами сім кубічних метрів води на людину на місяць, через перебої з водою реально отримують не більш як два-три кубометри. У відповідь на запит мешканців Покотилівки про те, який реальний борг населення за кожним періодом, починаючи з 2000 року, і куди пішли гроші на оплачену, але не одержану воду, начальник виробничого управління водоканалізаційного господарства Харківського району Олександр Васконян заявив, що це «конфіденційна інформація, яка не підлягає розголошенню».

Але якщо норми споживання завищуються, то тариф на воду так само «таємниче» занижено: водоканалізаційна філія бере зі споживачів 59 копійок за кубометр води, а сама платить «Харківкомунпромводу» 75 копійок. Різниця, за ідеєю, має компенсуватися з районного бюджету, але оскільки цього начебто не відбувається, то борги і далі нагромаджуються. Керівництво Харківського району, добре знаючи про цю ситуацію, загадково мовчить: колективне звернення депутатів Покотилівської селищної ради до голови районної державної адміністрації Миколи Денисенка залишається без відповіді, а листа, адресованого Президентові України, надіслано «за приналежністю» до обласної державної адміністрації, яка, найпевніше, відправить послання знову-таки районному начальству.

Іще одне «таїнство» місцевого масштабу — графік подачі води. За інформацією Покотилівської водоканалізаційної філії, вода має подаватися з достатнім напором упродовж трьох годин вранці і трьох — увечері. Але цю «установку» порушують частіше, ніж дотримуються її: воду на кілька днів (а то й тижнів!) без попередження можуть перекрити всьому селищу, можуть дати з пониженим тиском, і тоді мешканці багатоверхівок носять її відрами від «щасливчиків», котрі мешкають на першому поверсі. Засушливої погоди у відповідь на свої звернення жителі селища чули буквально таке: «Ось підуть дощі, люди менше поливатимуть городи, і вода почне доходити до четвертих—п’ятих поверхів». І справді, з дощами напір дещо збільшився. Але тут уже не витримав водогін —відсутність у системі води через нерегулярну її подачу остаточно «доконала» прокладені ще до війни труби. На день буває по п’ять—шість поривів, дорогоцінна живильна волога, оплачена споживачами, річкою тече вулицею, тож її знову доводиться перекривати.

День Конституції Покотилівка зустрічала, що називається, «всуху» — усі три вихідні дні з кранів навіть не капнуло. Важко собі уявити кращий подарунок до такого свята.

До речі, а що з цього приводу сказано в Основному Законі країни? «Кожен має право, — йдеться, приміром, у статті 28, — на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам».

Непогано придумано, чи не так? Шкода тільки, що це писання не має жодного стосунку до реального життя мешканців забутого богом поселення. А може, й справді тут проводять якісь глобальні досліди, результати яких згодом урятують людство? А ми тут волаємо про таку дрібницю. Подумаєш — якась там Покотилівка по вуха у відомій речовині. Головне, що ми в центрі Європи довели: людина без води може прожити не три дні, як помилково вважали медики раніше, а значно більший відрізок часу. Сенсація!

Харків.