Тільки за останні декілька років з Миколаївської обласної державної телерадіокомпанії звільнилися 40 відсотків працівників. Редактори та оператори пішли працювати на комерційні телерадіоканали, у прес-служби успішних підприємств. Декому пощастило знайти місце в Києві. От і бачимо обличчя вихованців миколаївського ТБ на екранах УТ-1, СТБ, «1+1».

Воно й зрозуміло. Телевізійна романтика не захоплює, коли заробітна плата творчого працівника вища за зарплату прибиральниці гривень на десять. Редактор відділу отримує 195 гривень, старший редактор — 205, завідувач відділу — аж 270. А вимоги до телевізійників залишаються високими: оперативний пошук інформації, вміння її донести цікаво і незаангажовано, професіоналізм та особиста відповідальність за кожне слово. Навіть люди, фанатично віддані рідному телебаченню та радіо, не можуть вистояти перед жахливим станом фінансування галузі. Спроби тележурналістів «допомогти» собі самостійно через зйомки рекламних матеріалів не дають значної прибавки до злидарської зарплати. Якщо замовник сплачує за рекламу 1000 гривень, її виконавець з урахуванням податків одержує не більш як 80.

А телевізійна апаратура та обладнання студій годиться в дідусі сучасним цифровим технологіям. «Ми працюємо у кам’яному столітті телебачення», — сказав генеральний директор облдержтелерадіокомпанії Олександр Митрофанов на зустрічі журналістів з головою Держкомітету з питань телебачення і радіомовлення Іваном Чижем. На жаль, не почули місцеві тележурналісти від керівника відомства хоча б обіцянки про збільшення окладів та допомогу в технічному переоснащенні.

Водночас з бюджету області протягом трьох років виділяються кошти на розбудову обласного телевізійного каналу «Миколаїв». Уже освоєно майже мільйон гривень. Сьогодні 80 відсотків населення області мають змогу приймати програми телеканалу «Миколаїв». Загалом на Миколаївщині діють 15 телерадіокомпаній різних форм власності, кожна з яких намагається знайти свою нішу в інформаційному просторі.

Ринок друкованих ЗМІ області пропонує 296 зареєстрованих газет та журналів. Однак регулярно виходять лише 96, з яких 24 перебувають у комунальній власності. Голова Держкомітету з питань телебачення і радіомовлення Іван Чиж вважає великим здобутком існування різноманітних недержавних ЗМІ. В Україні, наприклад, із 16700 видань лише 8 відсотків — державні, із 831 телерадіокомпанії державних трохи більш як 3 відсотки. Утім, масовість тиражів окремих видань не завжди означає достатність інформації, доступної населенню. Так, найвпливовіша газета області «Южная правда» має тираж 33,7 тис. примірників. З огляду на кількість населення, це один примірник на 40 жителів. А газету облдержадміністрації та облради «Рідне Прибужжя» отримує лише кожний 140-й мешканець області.

Проблемним залишається питання виживання комунальних газет, «районок». Колективи редакцій, не розраховуючи на допомогу співзасновників, 70 відсотків коштів заробляють самотужки. Хоча, на думку Івана Чижа, витрати на виробництво газети мають нести в рівних пропорціях всі співзасновники. Для виправлення становища «в глибинці» столичне відомство пропонує видавати одну газету на чотири—п’ять районів, сконцентрувавши творчі та технічні можливості.

Інша біда — засилля на сторінках газет та в ефірах соціально негативної інформації. Голова Держкомітету з питань телебачення і радіомовлення Іван Чиж вважає це явище ганебним для українських ЗМІ.

Миколаїв.