— Нічого особливого, — усміхаючись, виказує городні таємниці вчителька української мови із села Бузьке Вознесенського району Миколаївської області Софія Домуш . — Сіємо по картоплі редиску. Зібрали редиску — за два-три тижні буде молода картопля. А як викопаємо — посадимо на те місце баклажани або перець. Виходить, з городу за сезон знімаємо три врожаї.

Теоретично — просто. А насправді процес затратний і трудомісткий. У Домушів 60 соток городу. Тому багато які операції, чи то сапання картоплі, чи то добування бульби із землі або збирання синеньких, потребують додаткових робочих рук.
— Самі ради не дамо, — продовжує глава родини, пенсіонер Володимир Домуш, — а дітям за роботою нема коли. Привозимо трьох—чотирьох працівників із сусіднього села, а дехто закликає на збирання і по 20—30, кому скільки треба. На редисці платимо по десять гривень за день. І годуємо від душі, щоб і наступного разу до нас прибули...
Ринок збуту вирощеної сільгосппродукції — тут-таки, в селі. Редиску бусиками і легковиками з причепами забирають перекупники з Вінницької, Житомирської, Черкаської, Київської та інших областей. Від заїжджих оптовиків відбою нема: вранці замовляють потрібну кількість, а увечері машини вже розвозять бузьку редиску по базарах країни. Ціна, що склалася на неї нинішнього сезону, господарів урожаю радує. За кілограм дають 80—90 копійок (з такого, як у Домушів, городу можна зібрати тонн п’ять—шість). Цього року зима затягнулася, і редиску сіяли аж наприкінці березня. А ото було позаминулого року! Сіяли на початку лютого, а врожай видався щедрим. Тільки тоді за кіло можна було взяти хіба двадцять, а то й десять копійок.
До речі, в селі з огляду на це розгортається здорова конкуренція. Найбільші дивіденди мають на тих обійстях, де встигли виростити редиску до Великодня. За кілограм можна було тоді взяти і по п’ять гривень. Хоча легких грошей не буває. Такий ранній урожай визрів у господарів, котрі ставили каркаси й натягували зверху поліетиленову плівку. А вирощена, як тут кажуть, «під памперсом», по-лінивому (під плівкою, що пропускає вологу), і коштує дешевше, і визріває пізніше. А пізня, з відкритого грунту, піде по 30 копійок. Втім, всяке трапляється: інколи прогоряють господарі врожаю, інколи заїжджі перекупники — бізнес це бізнес.
А люд у Бузькому живе переважно працьовитий. Вміють газдувати, вміють і веселитися. Головний агроном ВАТ «Зелений Гай» Микола Бебкевич каже, що це одне з небагатьох сіл, де поки що збереглася традиція запрошувати на весілля до чотирьохсот осіб, і гуляють його, як і годиться, три дні.