Ось уже три роки, як я тяжко хворію. Мешкаю з сином, який мене і доглядає. Певна річ, працювати він не може, бо я потребую постійного догляду. Ось так і доводиться існувати нам удвох на мою жалюгідну пенсію в 76 гривень.
Дуже рідко у нас на столі з’являється хліб. Тоді це —справжнє свято життя. Про інші продукти і говорити не доводиться. А цим листом хочу сказати — в мене ще залишилося трохи віри в те, що комусь небайдужа доля простих людей. Адже не хочеться в нас час помирати від голоду.
Тупичів
Городнянського району
Чернігівської області.
