«Навіть соловейки втекли із нашого села...»

Прийняти «Національну програму соціального розвитку села до 2011 року» запропонували Президенту держави, Верховній Раді та Кабінету Міністрів члени Вінницької обласної координаційної ради з питань місцевого самоврядування.

Ідея розробки такого документа виникла під час обговорення проблем територіальних громад сільських населених пунктів Вінниччини. Йшлося про них не на асфальті: чергове засідання координаційної ради з питань місцевого самоврядування відбулося у селі Михайлівка Шаргородського району. Особливо вражають цифри, що характеризують демографічну ситуацію в області.

У 95 відсотках сільських населених пунктів людей помирає більше, ніж народжується (дані за останні п`ять років). Протягом цього часу в 106 селах не народилося жодної дитини. Більш як у ста селах немає дітей дошкільного, а у 61 — шкільного віку. У 56 населених пунктах немає молоді віком до 28 років.

Приблизно один раз на тиждень в якомусь із сіл області звучить траурна музика. Хоча дедалі частіше померлих в останню дорогу проводжають без неї: бракує грошей, щоб заплатити музикантам. За словами заступника голови облради Степана Нешика, протягом останніх п`яти років кількість померлих у 2,3 разу перевищила кількість народжених. У восьми районах (із 27) ця цифра ще вища: у Немирівському, для прикладу, — 3,1 разу, Мурованокуриловецькому — 3 рази. Подільське село до того ж старіє: побільшало населених пунктів, в яких переважають пенсіонери. Майже кожен третій мешканець області є людиною похилого віку.

Кожне п`яте село на Вінниччині не має лікарняного закладу. Лише в 54 діють лікарні, 159 — амбулаторії, 954 — фельдшерсько-акушерські пункти. Водночас третина закладів потребує капітального ремонту.

Однією з причин високої смертності на селі є те, вважають фахівці обласного управління охорони здоров`я, що більшість селян перестала відвідувати лікарні. По допомогу звертаються із запущеними хворобами. Помирають найчастіше від болячок, пов`язаних із захворюваннями серця та онкологічного профілю. Кожен другий хворий не має можливості придбати всі необхідні ліки для повноцінного лікування. Буває, хворі відверто кажуть: «Лікарю, не приходьте більше до мене. Виписані ліки мені все одно немає за що купити. Дайте спокійно померти». Про один з таких випадків автору розповіли в Шаргородському районі.

У 39 відсотках населених пунктів Вінниччини немає шкіл.

Умови життя селян, як відверто висловився на засіданні голова облради Юрій Іванов, часто нагадують жебрацьке існування. Левову частку заборгованої платні не отримали саме сільські жителі. Приблизно 70 відсотків з них, за даними одного із соціологічних опитувань, не пам`ятають, коли купували побутові товари — телевізори, холодильники, пральні машини тощо. 60 відсотків селян роками не можуть справити собі обновки з одягу чи взуття. Найбільшим бажанням багатьох є надання освіти дітям. Однак втілити його в життя також не завжди вдається: на заваді стає здебільшого те саме безгрошів`я. Навіть до школи ходити подекуди непросто: у 39 відсотках(!) сіл немає власних навчальних закладів. Мешкають селяни переважно у старих будинках: четверта частина з них збудована ще у довоєнні роки, 53 відсотки — у період 1944—1970 років і лише 3,7 відсотка помешкань зведено протягом останнього десятиліття.

— Проблеми подільського села — гострі, болючі. На мою думку, багато в чому схожі з проблемами сільських населених пунктів інших регіонів держави. Ніде правди діти: держава багато в чому завинила перед селом і селянином. Ось чому вінничани пропонують на державному рівні, як кажуть, громадою взятися за відродження сільських населених пунктів і сільськогосподарського виробництва, зокрема. Ми готові взяти найактивнішу участь у розробці пропонованої програми. Вінниччина — область аграрна. Саме тут, як у краплині води, відображено всі найболючіші проблеми села і селянина.

Окремі з них, як мовиться, видно неозброєним оком. Селяни дуже багато втрачають через диспаритет цін. Найбідніший продає найдешевше, а купує — найдорожче. Втрачені мільйони коштів могли б значно поліпшити життя селянина. Гальмує розвиток сільських територіальних громад і аграрного сектору централізація податків. Нам не зрушити з місця без прийняття законів про місцеве самоврядування, адміністративно-територіальний устрій, об`єднання територіальних громад, комунальної власності. Не можна рухатися вперед без фінансування в повному обсязі державних програм та прийнятих законів. Слід чітко визначити механізм компенсацій бюджетів територіальних громад сіл, селищ та міст районного підпорядкування з Державного бюджету України.

Ми готові внести до пропонованого документа, крім названих, ще низку конкретних пропозицій, підказаних життям. Дуже сподіваємося, що наша ініціатива знайде підтримку і в інших регіонах, і в столиці. Зміцніє село — міцнішою стане держава.

 

Вінницька область.