Тверезий Дід Мороз у новорічну ніч — це вже занадто! Погодьтеся, це така ж нісенітниця, як безалкогольна горілка. Отож, коли усміхнений тип з червоним носом та кожухом переступив поріг, святкового настрою, немов і не було. Він що, справді з лісу вибіг?
Слід сказати, що, врахувавши уроки минулих відвідин, господар кімнати зустрічав гостя у всеозброєнні. Передбачаючи хитавицю, він у передпокої навіть завбачливо змонтував поручні, аби, як у громадському транспорті, той міг триматися. І що ж ? З погано прихованою недовірою ми тепер мовчки дивилися на рівно причеплену бороду та тверду ходу бадьорого дідугана і не вірили власним очам. Навіть шапка не задом наперед! А тим часом прибулий продовжував шокувати. Язиком, що й не думав заплітатися, упевнено прочитав віршоване привітання. І ми тоді остаточно запідозрили: щось тут не те... Щоправда, Микола відразу висунув найпростішу версію.
— З ким не буває! — підморгнув Діду і потягся до пляшки. — Мабуть, оце, шановний, в першу квартиру завітали?..
— Ні-ні-ні! — відсахнувся той, немов від чуми, від налитої чарки. — Досі відвідав сімнадцять квартир, печінка у мене і взагалі...
Ми мовчки перезирнулися і, звісно, не повірили такій примітивній брехні. А Степан зробив ще одну спробу врятувати ситуацію.
— У всіх печінка, — авторитетно поінформував. — Думаєш, я свою дав комусь поносити у новорічну ніч? З новим щастям!
Не на того натрапили! У три горлянки ми переконували гостя бодай пригубити, але Дід продовжував віднікуватися. Отоді й вирішили вивести його на чисту воду.
Насамперед Микола замкнув на ключ вхідні двері. А я холодно поцікавився:
— Документи є при собі? Посвідчення Діда Мороза чи жетон...
Дід голосно зареготав, ніби ми його лоскотали гуртом.
Та Степан не зважав на це і з вправністю фокусника зняв з гостя бороду й вуса:
— Гоп! Зі мною цей номер не пройде. Хіба я Дідів Морозів не бачив і не виводив з хати попід руки?! Хто ти насправді і чого приперся? Наш гість тепер по-новому оцінив ситуацію.
— Хлопці, ви серйозно? Я ж на роботі ! Та мені ще одинадцять квартир обійти треба. Грець з вами. Якщо мені не вірите — ось! Він одним махом вихилив склянку горілки і навіть не скривився. — Раді тепер? Я піду?.. Однак Степан уже увійшов у роль. Крокуючи з кутка в куток, він уголос розмірковував.
— Уявляєш, як зручно? Натяг кожух, причепив бороду і є вільний вхід до будь-якої квартири. Все, значить, вивідав, а потім можна виносити майно разом з поснулими й підпилими господарями. Я тебе, стерво, відразу розкусив!
Дід Мороз витер рукавом піт з лоба і тремтячими руками налив сам собі у фужер відразу з двох пляшок горілки й «Шампанського».
Та ми вже не звертали уваги на його хмільні вправи.
— Де решта? — ошелешив черговим запитанням Микола.
— Чого решта? — вже не в’язав лика, або ж добре придурювався гість.
— Узагалі нас за дурників маєш! Чому некомплект, куди Снігурку подів? Де, питаю, інші спільники, мабуть, чекають поки захміліємо й поснемо?
Прибулий мовчав, як риба. Ні — навіть, як рибні консерви. А далі у нього була тільки одна відповідь — схопив пляшку й мерщій почав дудлити прямо з неї.
Одне слово, зовсім швидко він переконливо розвіяв наші підозри: чергову чарку занюхав котом, і ми взагалі розчулилися — справжній Дід Мороз. Та коли почав моститися ночувати й стелитися прямо на столі, кинулися нагадувати йому про роботу.
— Бач, пригрівся. Йди людей вітай! — з почуттям виконаного обов’язку почали випихати за двері. Утім, перегодя переконалися в марності цих спроб і були змушені змиритися з богатирським хропінням дідугана. Уранці Дід Мороз спершу довго оглядався на всі боки з таким виглядом, ніби потрапив у спекотну Сахару. Далі притьмом напився води з акваріума і заходився нас виховувати:
— Гади! Нехай вас п’явки зіп’ють! Щоб ви смоли понапивалися! Мені ще одинадцять квартир треба було обійти! Я скаргу напишу про перешкоду виконанню моїх службових обов’язків!
І грюкнув дверима.
Йди-йди. Пиши-пиши... Ніби ми ніколи Дідів Морозів не зустрічали. Та й хіба ми винні, що цей навіть з нашою допомогою не зміг у двері втрапити?
