Іван Багряний — єдиний письменник української еміграції, чия творчість набула широкого розголосу: у 50—60-ті роки минулого століття його твори видавались англійською, німецькою, голландською, французькою та іншими мовами. Вперше Європа довідалася про Багряного ще 1946 року, коли в Німеччині вийшла написана ним книжка «Чому я не хочу повертатись до СССР?». За останні десять років ім’я Багряного стало добре відоме в нашій країні. Недавно Україні повернуто епістолярну спадщину письменника. Презентація двотомника «Листування» Івана Багряного оживила літературне життя столиці. З цим виданням Багряний стає першим еміграційним письменником, чий епістолярій представлено в Україні найповніше і таким обсягом (загалом 1258 сторінок). «Листування» охоплює період від 1946 до 1963 року, видавництво «Смолоскип» коштом Фундації ім.

І. Багряного (США).
Гортаючи сторінки розкішного — і щодо змісту, і щодо поліграфії — видання, читач утаємничиться в цікаві деталі листування Багряного з В. Винниченком, Г. Костюком, Р. Василенком, Г. Китастим,
С. Підгайним, У. Самчуком, Д. Донцовим та багатьма іншими. Усього до двотомника увійшло понад 560 листів. Чотири роки копіткої праці присвятив цьому виданню його упорядник — відомий громадський діяч і літератор із Чикаго Олексій Коновал. Окрім нього, у Києві привітали також сина письменника Нестора Багряного, який уперше прибув сюди з Мюнхена. Два солідні томи додають нові відомості не лише до портретів добре знаних осіб еміграції — адресатів Багряного, а й до портрета самого автора та подробиць написання його романів «Сад Гетсиманський», «Тигролови», «Людина біжить над прірвою», написаної ще в харківській в’язниці, але виданої лише 1946 р. поетичної збірки «Золотий бумеранг», повісті «Огненне коло», повісті-вертепу «Розгром», драми «Морітурі», сатиричного твору «Антон Біда — герой труда», численних публіцистичних статей.