У високогірному буковинському селі Підзахаричі Путильського району народився веселий фестиваль під назвою «Захарецькі гарчики». Його хрещеною матір’ю була директор місцевої школи, знавець гуцульського фольклору Фрозина Том’юк. Емблемою цієї імпрези став гарчик. Так на Гуцульщині називають дерев’яну коновку з ручкою, в якій тримають кисле молоко. Особливо популярна ця посудина в Підзахаричах. Жителі села заробляли собі на прожиток тим, що ходили по ярмарках і продавали кислячок з гарчиків. Тому їх жартівливо називали серед буковинських гуцулів захарецькими гарчиками. А ще славилися вихідці з Підзахаричів своїми дотепними жартами, веселими коломийками, умінням грати на багатьох музичних інструментах. Без них не минало жодне храмове свято.
Саме це і врахували організатори імпрези. Вони вирішили перетворити її на веселе дійство, щось на зразок фестивалю в Габрово. Але не вдалися до його сліпого копіювання, а народили самобутнє свято на народній основі, місцевому колориті.
Для проведення фестивалю вибрано найбільший сільський майдан. Природа ніби зумисне створила тут чудовий амфітеатр. З усіх боків місцину оточують карпатські верховини. Мальовничим каньйоном в’ється білопінний, оспіваний в казках та легендах Черемош. На майдані гуцульські майстри сокирами та пилами відновили деталі побуту горян. Щоб потрапити на символічне обійстя, треба пройтися містком, виготовленим у вигляді карпатської дараби. Тут же можна попити смачнющої джерельної води з криниці-журавля. На крутосхилі, що нависає над майданом, майстри звели смерекову хату, в якій розміщено етнографічний музей села Підзахаричі. Такій багатій скарбниці народного мистецтва й побуту може позаздрити будь-яке українське село. Тут зібрані речі, виготовлені талановитими руками захарецьких гуцулів різних поколінь.
Гордо височіє на фестивальному майдані і знаменитий захарецький гарчик. Його зумисне виготовили в небувалому масштабі. Ще й прорубали ворота в посудині. Саме тут проводиться найцікавіше фестивальне дійство — турнір на кращого оповідача місцевих жартів, котрі по-місцевому називаються «притрафунками».
Окрасою свята є представлення місцевих родин, трудових династій. Вони розповідають про своє походження, про знатних фамільянтів, грають на музичних інструментах, співають коломийки, танцюють, демонструють власноруч виготовлені ужиткові вироби: вишивки, писанки, ліжники, народний одяг.
Засновуючи фестиваль, його організатори ставили далекоглядну мету — пробудити інтерес до села з боку міських жителів, зарубіжних гостей. Аби у них з’явилося бажання провести тут свій відпочинок, тобто прилучитися до так званого зеленого туризму, яким мають намір зайнятися гуцули, а завдяки цьому й оздоровити підупалу економіку регіону.
Чернівецька область.
