Ця історія, одна з тисяч у період появи численних акціонерних, приватних підприємств і всіляких банків, схожа на казку, де головний герой — звичайний трудівник, вступає у боротьбу з численними злими силами, щоб отримати зароблені гроші.

«Героями» іншої сторони у цій історії виступають: СП «Сивуч» (Житомир, вул. Ватутіна, 55 а), Державна виконавча служба Фастівського району Київської області, відкрите акціонерне товариство «Кожанський цукровий завод» (смт Кожанка Фастівського району Київської області) на чолі з головою ліквідаційної комісії Мариною Твердохліб, Житомирське відділення державного експортно-імпортного банку України.

З ними от уже більш як три роки воюють Надія Гаврилова і Анатолій Іллюк — колишні працівники СП «Сивуч», які за два роки праці на цьому підприємстві встигли отримати зарплату лише за два місяці, а решту зароблених грошей (майже 10 тисяч гривень кожному!) і досі не отримали. Хоча право на них підтверджено рішеннями Богунського суду Житомира за 1999—2000 роки, що в цій заплутаній історії є головним аргументом на користь потерпілих.

Приймаючі такі рішення, Богунський суд керувався чинним законодавством про оплату праці, ст. 43 Конституції України, де чітко сказано: «Право на вчасне отримання винагороди за працю захищене законом». Ст. 129 Основного Закону України вимагає обов’язкового виконання рішення судів, за неповагу до суду винних осіб притягають до судової відповідальності.

Здавалося б, чого ще треба?! Віддайте людям зароблене, панове! Аж ні! Починається тяганина і негласно узаконене у нас «відфутболювання». Врозріз усім чинним законам тривають пошуки, на кого «повісити» розрахунок із заробітної плати працівникам спільного підприємства...

У цій кампанії геть ігнорується ст. 3 Конституції України, де сказано: «Людина, її життя, здоров’я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (?!).

У тих, хто насмілився вступити у боротьбу за свої зароблені гроші, від нервових навантажень і постійних стресів здоров’я вже немає, їхньою честю і гідністю нехтують, а життя, що приносить самі лиш розчарування і приниження, назвати життям важко. Тисячі людей у такій ситуації вже втратили надію на справедливість.

Результати звернень Н. Гаврилової до Київського управління юстиції, до Міністерства юстиції, до Міністерства праці і соцзахисту населення, до Фастівської районної прокуратури і прокуратури Київської області, до Господарського суду Київської облаcті — самі відписки і формальні відмови, з рекомендацією самотужки звертатися до голови ліквідаційної комісії з проханням розрахуватися із заробітної плати за рішенням суду. Або скористатися можливістю ще раз звернутися до суду із запитанням, котре вже одного разу було предметом розгляду в суді, — невиплата заборгованості із зарплати, цього разу вже з іншим відповідачем — головою ліквідкомісії ВАТ «Кожанський цукровий завод» М. Твердохліб. Хоча, згідно з чинним законодавством, саме державна виконавча служба, прокуратура, судові органи повинні поставити останню крапку в цій задавненій історії, забезпечивши тим самим виконання рішень судів, винесених іменем УКРАЇНИ. На державну виконавчу службу покладено неухильне виконання рішень судів, а нагляд за законністю виконавчого провадження мають здійснювати органи прокуратури. Їхні вимоги обов’язкові для всіх органів, організацій, посадовців та юридичних осіб на всій території України, у тому числі і для ВАТ «Кожанський цукрозавод».

Рішення суду могло бути виконане ще у 1999—2000 рр. Адже вищезгаданий завод, маючи статус підприємства-банкрута, протягом цього часу (більш як три роки) працює. А розрахунки з кредиторами, зокрема із заробітної плати, не виконує у належній черговості.

Ліквідаційна комісія, користуючись бездіяльністю державних виконавців Фастівського райуправління юстиції, умисне знаходить всілякі приводи, щоб не платити заробітну плату.

Останнім приводом для повернення виконавчих листів ліквідаційною комісією до Фастівської державної виконавчої служби, а потім і позивачам у липні цього року став затверджений господарським судом договір, згідно з яким Житомирське відділення «Укрексімбанку» взяло на себе зобов’язання зажадати всю суму боргу ВАТ «Кожанський цукровий завод» перед СП «Сивуч», зокрема й заробітну плату потерпілих, стягнення якої здійснює Фастівська державна виконавча служба.

Ця служба, пославшись на умови вищезгаданого договору, 13 липня цього року (через рік після отримання виконавчих листів) ухвалила — відмовити Н. Гавриловій у відкритті виконавчого провадження. Попри існування двох раніше винесених нею постанов про відкриття такого. А. Іллюку виконавчі листи було повернуто ще раніше.

Своїми діями фастівський державний виконавець В. Савенко одноосібно скасувала рішення суду, що набрало законної чинності.

Житомирське відділення «Укрексімбанку», правонаступник СП «Сивуч», за визначенням Господарського суду Київської області від 21 листопада 2001 року, також відмовляється виплатити зарплату працівникам «Сивуча». Позицію банку підтримав і Богунський місцевий суд міста Житомира вже цього року.

Виконавче провадження зі стягнення зарплат двох пенсіонерів, ветеранів праці (заборгованість існує з 1997 року!) нині заблоковано.

У цій ситуації геть забуто ст. 175 Кримінального кодексу України, де сказано про те, що безпідставна невиплата заробітної плати, вчинена умисне керівниками підприємства, незалежно від форми власності, карається штрафом або позбавленням волі на строк до трьох років.

...Гарні маємо закони. Демократичні і цілком гуманні. Та якщо їх часто-густо не виконують, якщо у даній ситуації ніхто з тих, хто їх порушив, не несе жодної відповідальності й не покараний, то постає питання: навіщо потрібні такі закони і така судова й виконавча влада?

От коли зможемо чесно відповісти на це запитання, Україну можна буде назвати правовою державою.

Людмила ФЕДОТОВА, кореспондент газети «Суббота».

Житомир.