Якось мені довелося блукати крутосхилами вздовж села Долішній Шепіт, що на Вижниччині Чернівецької області. Бачу: на сіножатях повсюди стоять опудала — одне страшніше за інше. Навіщо, подумалося, ці страховиська в карпатській глибинці. Пшениця, овес, ячмінь тут не ростуть, тож горобців або гав відлякувати не треба. Але старожили пояснили:
— Ставимо опудала, щоб віднаджувати диких свиней. Якби не робили цього, худоба не мала б на зиму сіна.
Вепрячі виводки завдають великої шкоди полонинам. Уночі вони тихцем пробираються сюди і починають переривати грунт у пошуках смачних корінців. Після таких свинороїв сіножаті стають схожі на танкодроми, де вправляються у майстерності важкі панцерники. На місцях вепрячих гульбищ перестає рости трава. Дикі кабани дістаються навіть людських городів. Особливо полюбляють вони плоди брукви та кормові буряки. А опудал свинота побоюється. Туди, де вони стоять, не поткнеться навіть найсміливіший вепр.
...Гуцулик Андрійко Капуста виготовляє в Долішньому Шепоті найстрахітливіші опудала. Підручним матеріалом для них є старі хатні речі — сардаки, гачі, кожухи, кептарі, зітлілі куфайки, діряві капелюхи та іржаві тазики або відра. А решта — справа дитячої уяви та фантазії. Полонину його батьків дикі кабани обходять десятою дорогою. І хочеться порозкошувати на буйних отавах, та опудала відлякують.
Чернівецька область.
