Щороку у Вінницькій колонії суворого режиму реєструють від п’яти до десяти шлюбів.
Днем весілля тут називають кожні другий і четвертий понеділок місяця. Петро Ковтун, в. о. заступника начальника колонії, уточнює, що працівник ЗАГСу приходить лише в ті дні, коли «набирається» пара. Наречена пише заяву, а працівники колонії готують документи для нареченого. Буває, на реєстрацію приїжджають родичі. Співрозмовник каже, що жодного разу під час «весілля» не було неприємних чи непередбачуваних інцидентів.
Свою половину засуджені знаходять зазвичай шляхом листування. Дехто з дівчат зізнається, що листи отримували відверті і слізні, — гріх було не покохати тих, хто їх писав. Тетяна Гуменюк, старший інспектор ЗАГСу Вінницького району, не вірить у щирість такого кохання. За її спостереженнями, все набагато прозаїчніше. Одруженим дозволяється після реєстрації три доби бути разом (для цього надають кімнату з телевізором, тут же є кухня для приготування їжі). Декотрі й користуються можливістю бодай на три дні залишити тюремні нари.
На підтвердження своєї думки Т. Гуменюк навела ще один аргумент. Збагнути людину з допомогою листів неможливо. Співрозмовниця переконалася в цьому на конкретному прикладі. Одного разу, каже вона, привезли в колонію п’ять наречених. У кімнату, де вони зібралися, завели женихів. Бачу, один з них втупився у мене поглядом, а тоді накинувся з обіймами: обізнався, бо на фото людина не завжди має такий само вигляд, як у житті. Про яку любов може йти мова? Просто ловлять момент: одружився — розлучився... Буває, по три-чотири рази. Щоправда, раніше. Два роки тому розлучати тих, хто взяв шлюб за гратами, заборонили.
— Цікаво, хто вони, дівчата, які наважуються поєднати долю із засудженими?
— Є серед них з освітою, гарною зовнішністю. Але більшість — такі ж пригнічені горем чи якимись негараздами, як і ті, хто опинився в колонії. Їдуть і з міст, і з сіл. Був випадок, коли одна з наречених під час оглядин злякалася свого обранця, він її насилу вмовив залишитися. Та згодом вони все одно розлучилися. Бачила тут дівчат зі слідами уколів на руках.
Того понеділка Т. Гуменюк скріплювала подружній союз засудженого Станіслава і його нареченої з рідкісним ім’ям Уляна. На жаль, що-небудь розповісти про себе і свій вибір дівчина категорично відмовилася. Хлопець потрапив за колючий дріт за крадіжку. Познайомився, «як усі», — з допомогою пошти. Шампанське чи інше спиртне розпивати молодятам заборонено. Навіть фотографуватися не можна. А ось весільний поцілунок при всіх не відміняв ніхто. Крім того, у Станіслава й Уляни попереду ще були три їхніх дні...
Оксана ПУСТОВІТ, Віктор СКРИПНИК.
