Вісті з Житомирщини

Одинадцятикласниця Ірина Рудницька з Бердичева виборола в Польщі титул «Міс Явір» на конкурсі «Міс торги хліба-2002». А ще приз глядацьких симпатій. Міжнародні торги хліба проходили вже втретє, і були на них, крім бердичівців, делегація з Ружинського району Житомирщини, а також представники хлібопекарської промисловості з Німеччини, Чехії, Болгарії, Росії, Білорусі.

Припав до смаку полякам наш житній чорний хліб, який вони швидко розкупили. Кожна країна презентувала не лише продукцію пекарів, а й фольклор, народні звичаї, традиції. З Бердичева до Явора прибули хореографічні ансамблі «Явір» і «Яворочок».

До речі, у Дольношльонському воєводстві живе чимало етнічних українців, які були переселені в цей край після війни. А найбільш пам’ятною офіційною частиною свята стала урочиста сесія міськради Явора, на якій було одностайно затверджено угоду про співробітництво між Бердичевом і польським містом.

«Сьогодні я вже вкотре згадав жовтень сорок третього, коли моя сім’я випадково опинилася в Харліївці». Це слова зі звукового листа, який надійшов із США від Бориса Маркосова. Ні він, ні члени його сім’ї не були євреями, але німці заодно загребли і їх, бо предки Маркосових були з Близького Сходу.

...З товарняка, що віз до Німеччини, вдалося втекти біля Попільні. В Харліївці сім’ю прихистив Сергій Іванович Величко, поселивши її таємно в окремому будиночку, куди він з дочками носив харчі. Тут ця родина жила аж до визволення.

Згодом, опинившись в Америці, Борис Маркосов за допомогою київських друзів почав розшукувати своїх рятівників. Це вдалося не одразу, адже прізвище забулося. Допомогло те, що згадав: Сергій Іванович до війни працював учителем. Відтак з-за океану прийшов цей звуковий лист дочкам С. Величка. Після слів щирої подяки з касети полинули пісні періоду Великої Вітчизняної війни.

Міська влада Житомира привітала зі столітнім ювілеєм Надію Юхимівну Шевчук. За її долею можна історію колективізації писати. Жила в селі, що «притулилося» до Житомира. Батька забрали — помер десь за Уралом. Чоловік був головою колгоспу. Потім він і Надія стали лісниками: біля Кам’янки є ліс, що його люди й дотепер називають Шевчуковим. А секрет довголіття вбачає у тому, що завжди пила багато молока і напій з чайного гриба.

Історію колгоспного ладу добре знає й Іван Ничипорович Гладишко з Бистрика Ружинського району, що працював механізатором. Щедра доля йому теж сто літ відписала, 13 онуками та 19 правнуками обсіяла.