Гульськ — село велике, більш як 1300 мешканців. Та Івана Захаровича (на знімку) тут знають усі. Навіть діти відразу розказували, як пройти до нього — зовсім в інший кінець села. По-перше, Гуцалюків тут більше немає. Іван Захарович народився на Черкащині. Але батьки переїхали сюди, в Новоград-Волинський район, давно, ще в 1936 році, коли йому було тільки чотири, тож вважає себе корінним мешканцем Гульська. А по-друге, і це головне, саме завдяки Гуцалюку окрасою села стала нова церква.
Усе життя він працював у колгоспі. Спочатку на тракторному стані, потім 20 років очолював комплексну рільничу бригаду. А як вийшов на пенсію, громада довірила йому бути церковним старостою. Бо односельці знали його організаторські здібності. Мету ж вони поставили дуже складну: спорудити в селі церкву. Будувати почали в 1994 році. Згадайте, тоді ще лютувала гіперінфляція, гроші на очах знецінювалися. Та Іван Захарович і проект зумів підібрати такий, що гарно вписався в сільський пейзаж, і будівництво організувати. Довіряючи Гуцалюку, люди щедро жертвували на святу справу.
Це починання допомогло об’єднати жителів. Адже в Гульську мало не кожен третій — то переселенець із Ноздрища Народицького району. Деякий час після переїзду ці люди відчували себе «тимчасовими», спершу навіть сільського цвинтаря не визнавали, і тих, хто тут помирав, возили хоронити у свою рідну другу зону. Там, у Ноздрищі, в них була церква, а тут — ні, бо ще під час війни її зруйнували.
А взялися споруджувати нову через півстоліття потому. Чимало робіт виконали власними силами. Але таких мулярів, які могли б звести церковні стіни, в селі не було. Виручили іванофранківці, які працювали тут на чорнобильських об’єктах. Після місячної вахти не їхали відпочивати, а зводили церкву. Високо цінує Іван Захарович допомогу, що її надав тодішній керівник господарства Леонід Осипчук.
— Тепер залишилося тільки закінчити розпис купола, потім запросимо на освячення єпископа Житомирського і Новоград-Волинського Гурія, — сказав І. Гуцалюк. А ще він з гордістю повідомив, що на вихідні до нього часто приїжджає з міста внучка Іринка, і вони йдуть до церкви разом.
