Сьогодні отримала пенсію — 96 гривень. Сиджу і гадаю: як же мені на ці гроші прожити цілий місяць? За що купувати ліки? 60 гривень одразу відклала, щоб заплатити за квартиру. Залишається по гривні з копійками на добу.
Ніколи не думала, що у старості рахуватиму копійки. Я родом з Вінниці. У 43-му народився мій хлопчик. Виховувала його сама. Згодом повернувся з війни чоловік, і ми переїхали до Городка. Чоловік працював начальником зміни цукрового заводу, а я — лаборанткою цього підприємства. Народився ще один син. Жили ніби й непогано і якусь копійку відкладали про чорний день. Але не думали, що цей день так швидко настане.
П’ять років тому помер чоловік. Я навіть грошей не маю, щоб поставити йому пам’ятник. Субсидію оформити не можу, бо квартиру записано на нього. А переоформлення коштує 350 гривень. Гроші, які ми відкладали, «погоріли». Майже місяць я сиділа біля ощадкаси, щоб отримати 50 гривень компенсації, але і їх не дали. Сказали, що в мене паспорт старого зразка...
Мешкаю поблизу цукрового заводу, що його купив новий господар, якому немічні пенсіонери-жебраки не потрібні. Вже погрожують центральне опалення відключити, бо заводу воно не вигідне. А чим тоді опалювати, якщо й грубки не маю? Діти працюють на цьому заводі, проте зарплату їм не виплачуюють. А красти ми з чоловіком їх не вчили.
Багато знайомих поїхали на заробітки до Польщі, Італії, Португалії. Від такого життя я майже розучилася посміхатися, але якось днями стало справді смішно. Уявила собі: а якщо на старості та й подамся у найми за кордон...
Городок Хмельницької області.
