Як уже повідомляв «Голос України», 17-річний юнак із Черкас, випускник фізико-математичного ліцею Сергій Нечуйвітер, виборов на 33-й міжнародній олімпіаді, яка відбулася в Індонезії, золоту медаль з фізики.
Це була перша закордонна подорож Сергія. До цього він більше 30 разів перемагав на учнівських олімпіадах свого міста, області, України. Тому дуже хвилювався під час відкриття олімпіади. Майже 300 учасників із 69 країн світу вступили в боротьбу за честь називатися кращими юними фізиками світу. Були там старші за віком юнаки з фізико-математичних шкіл всесвітньо відомих університетів Кембріджа, Оксфорда, Гарварда. Втім, пізніше хлопець розповість, що найбільше його вразили на цих міжконтинентальних змаганнях відкритість, приязність, доброзичливість і господарів, і їхніх гостей.
Коли Сергій одержав перше, а згодом і друге завдання — у нього відлягло від серця. В екзаменаційних завданнях не було жодного найкаверзнішого запитання, на яке він не міг би дати обгрунтованої, вичерпної відповіді. За п’ять годин іспиту з теорії фізики юнак показав, як зафіксувало у протоколах журі, глибокі і блискучі знання. Другого дня за п’ять годин практичного завдання Сергій знову без проблем упорався з найскладнішими задачами й експериментами. Як згодом поділився, для нього вони навіть не були важкими. Дома, у ліцеї, він зі своїм наставником Миколою Івановичем Горбатовським ще й не такі головоломки розв’язував.
За підсумками двох турів Сергій Нечуйвітер разом із 42 найкращими знавцями фізики став золотим медалістом олімпіади. Ще трьом учасникам з України вручено бронзові медалі.
Після повернення «індонезійського героя» у Черкаси його атакували місцеві акули пера і мікрофона. Газети, радіо і телебачення розповідали не тільки про успіх земляка, а й про чудовий навчальний заклад обласного центру — фізико-математичний ліцей, котрий дає добру підготовку здібним дітям.
Я поцікавилася ще й родоводом фізика від Бога. Бо ж недарма кажуть, що таланти на порожньому місці не народжуються. Так воно і є — переконалася. Батько Сергія, Микола Федорович Нечуйвітер, — обдарована людина. Зі шкільної лави він з математикою і фізикою на «ти». Закінчив Харківський політехнічний інститут, працює інженером-конструктором, має на своєму рахунку відкриття і винаходи. Мати, Надія Костянтинівна, — провідний інженер-патентознавець машинобудівного заводу. Дід нашого фізика, Федір Левкович Нечуйвітер, — колишній фронтовик, жив у селі Кам’яноватці на Кіровоградщині і був «рахівником і бухгалтером на весь Новомиргородський район — царство йому небесне». Так охарактеризувала післявоєнного і незмінного «колгоспного фінансиста» старожилка Кам’яноватки, колишня колега Федора Левковича, Мотрона Дмитрівна Макоїд.
— Нечуйвітри — козацького «коліна», — повідала далі баба Мотря. — У Левка Нечуйвітра було п’ятеро синів-соколів: Іван, Максим, Єфрем, Оверко і Федір. Усі хлопці були кмітливими, сильними, роботящими і майстрами на всі руки. Мати їх, баба Федоска, зовсім недавно пішла на той світ. Прожила вона 97 років. Увесь їхній рід дуже поважний і тямущий. Якщо онук удався у свого діда, Федора Левковича, то доброю і дуже розумною людиною буде, — завершила розповідь хранителька історії сільських родоводів баба Мотря.
Сергій Нечуйвітер удався у своїх дідів-прадідів. Спокійний і врівноважений, він багато читає, працює над собою. Захоплюється не лише її величністю фізикою («фізики без математики не буває», розтлумачував мені, «чистому» гуманітарію), а й історією, географією. До речі, в нього дуже гарна українська мова. І в цьому заслуга не тільки вчительки, Валентини Костянтинівни Асекритової, а й бабусі, Лукії Петрівни Нечуйвітер. Її колоритна, щедра на приказки і прислів’я мова збагачувала хлопця.
З першого вересня Сергій поїде навчатися до Москви. Він став студентом Московського фізико-технічного інституту ще навесні, відразу після перемоги на всеукраїнській олімпіаді з фізики. Золотого медаліста-ліцеїста зарахували до вузу без іспитів. Дехто поквапився у зв’язку з цим звинуватити юнака у непатріотизмі. Знову, мовляв, Росія забирає наші таланти. Цього разу це не так. Сергій розповів, що навчатиметься за цільовим направленням Національної академії наук України. Після трьох курсів повернеться до Києва і в одному зі столичних вузів продовжить навчання, а також працюватиме в науково-дослідному інституті. «Я навіть підписав з академією відповідний договір, — сказав хлопець. — Хоча й без договору хочу жити і працювати в Україні. Не сумнівайтесь, я обов’язково повернуся», — щиро усміхнувся на прощання.
Що ж, через три роки повернемося і ми до свого Нечуйвітра-козака, котрий став фізиком...
