Літньої спекотної пори люблячі батьки відправляють своїх дітей подалі від загазованих «кам’яних джунглів» і вічно ввімкненого телевізора. Везуть малюків у село до бабусь, беруть із собою на курорти і, звісно, віддають до літніх таборів відпочинку. Проте частенько дітлахи повертаються додому пригніченими і психічно травмованими. Причина криється у табірних стосунках між однолітками і «позастатутних» традиціях, які нерідко перетворюють канікули на справжнє пекло.
Як розповів мені гурт луцьких школярів, які щойно повернулися з тутешніх і південних таборів, неприємності навалюються на новоприбулого одразу по приїзді до літнього табору. Малюки не можуть збагнути, чому деяким дітям у дорогому вбранні дісталися у спальному корпусі найліпші і найзручніші ліжка, а їм — скрипучі і на протязі? Те саме панує і в їдальні, де столики ніби поділені за класовою ознакою. Тут уперше школярики дізнаються про «дідівщину». Брати Потапчуки з обласного центру, які відпочивали у таборі на мальовничому березі красеня-озера Світязь, поскаржилися, що, незважаючи на графіки чергування в кімнаті і їдальні, вони щоразу прибирали позачергово. Звісно, не з власної волі, а за вказівками так званих старожилів — переважно старших хлопців, які оздоровлювались тут не першу зміну.
У таборі діти вперше зіштовхуються з масовим курінням і навіть розпиванням слабоалкогольного «Джин-тоніка» або ж пива. Цю труту привозять з дому або купують у ларках сусідніх баз відпочинку для дорослих. Відтак серед однолітків починає діяти закон меншовартості: не куриш — слабак, не п’єш — боягуз. Крім того, кожен «кльовий пацан» мусить козиряти хоча б двома—трьома матірними слівцями. Без цього багажу нема що робити на вечірніх дискотеках, де частенько спалахують бійки і «розборки». Кажуть, такі закони побутують у таборах Одеської та Миколаївської областей, зокрема, у зразковій «Молодій гвардії».
Окремої мови заслуговують «позастатутні» табірні традиції, які з завидною живучістю переходять із покоління в покоління. Ці, здавалося б, невинні пустощі межують із жорстокістю й навіть садизмом. Дванадцятирічний Ігор К. повідав про обов’язковий ритуал посвячення у «табірники» в одному з дитячих закладів неподалік обласного центру. Він разом із сусідом по кімнаті мусив потайки від вихователів уночі скупатися в озері, зловити жабу і тихцем пронести її в корпус до дівчат. Потім школяреві влаштували «темну»: накинули на хлопчину покривало і молотили кулаками. Тільки після таких випробувань Ігоря «визнали».
Лякають і садистські забави дітей. Між сусідніми кімнатами традиційно майже у всіх таборах відпочинку точиться війна. Одні одним підкладають у постіль канцелярські колючі кнопки, ріп’яхи, підкидають у шафи для вбрання слимаків, жаб, тритонів, вужів. Тим, хто спізнився на обід, висипають повну сільничку в борщ або вкидають перець до компоту. Вражає жорстокістю популярна в одному з таборів Трускавця забава «крематорій». Малолітні садисти ловлять жаб, розпинають їх догори черевцем на розпеченому від спеки підвіконні. Під пекучим сонцем нещасна тваринка в муках висихає і перетворюється на мумію. Свідок цих катувань розповів, що один такий «біолог» заготовив за зміну аж два десятки «гербаріїв».
Але масове божевілля настає у так звану «королівську ніч» перед від’їздом дітей додому. Ця традиція здавна існує у всіх без винятку таборах відпочинку України. Обов’язковим є мазання сонних дітей зубною пастою і кетчупом. Кілька років тому після подібних забав трьох дівчат — мешканок Луцька довелося везти до лікарні. Бо паста за ніч попалила ніжну дитячу шкіру. Кажуть, був випадок, коли школяра, який міцно спав, разом з ліжком винесли в коридор. Від сорому й образи хлопець ледь не наклав на себе руки.
Яка ж реакція вихователів, спитаєте ви? Звісно, вони знають про традиції. Проте дивляться на них крізь пальці, бо більшість самі ще діти. Адже наглядають за школярами переважно студенти педагогічних училищ та інститутів. Як розповідають дітлахи, юні виховательки теж не проти побавитися. Щоправда, їхні ігри — з хлопцями сусідніх сіл та рятувальниками — дещо доросліші.
Зізнаюся: цю досі вперто замовчувану тему підкинула мати однієї маленької лучанки. Вона гадала, що ощасливила доню табірним відпочинком. Натомість почула благання: «Не вези мене більше до табору...»
