У нашій державі нині понад 1,5 млн. інвалідів, які потребують протезування. Кілька років тому в Україні успішно почали роботу з виготовлення всього необхідного для інвалідів 15 підприємств. Але останнім часом ситуація у галузі досить напружена. Підприємства, які виготовляли протези, зупинилися або на межі зупинки. Їхні колективи пішли у вимушені відпустки... Але інваліди знову й знову приходять зі своїми проблемами до директорів заводів.
Прем’єр-міністр України Анатолій Кінах доручив Міністерству фінансів і Державному казначейству профінансувати галузь. Та його дорученням знехтували. Віце-прем’єр-міністр Володимир Семиноженко знову повернувся до цього питання. І дав доручення на доручення... Але і його вказівку «не помітили».
3 грудня торік до Міжнародного дня інвалідів Київський міський голова Олександр Омельченко урочисто оголосив, що виділяє 200 тис. гривень на їхні потреби. І ці гроші теж не дійшли до інвалідів!
Коли ми ходимо вулицями, їздимо автобусами, машинами, зазвичай не помічаємо тих, хто позбавлений такого елементарного щастя — вільно рухатися. Люди без рук, ніг теж мають живу душу і вразливе серце від того горя, що їм довелося зазнати. Держава почала звертати увагу на цю категорію населення. Є навіть Національна програма, затверджена указом Президента. На паперах і в розпорядженнях нібито виділяються гроші. Але насправді вони до інвалідів не доходять. А якщо доходять, то такими малими краплями, що їх не вистачає навіть на зарплати тим, хто працює на протезних підприємствах.
— Сьогодні держава винна нам за виготовлені протезно-ортопедичні вироби понад 2 млн. гривень, — розповідає Василь Глюза, директор Київського протезного заводу. — Завод зупинився, але я не можу не прийняти замовлення у тих інвалідів, які всю надію покладають на наше підприємство. Проте якщо держава не фінансує, то ми не можемо надати людям належну допомогу.
Мені кілька разів довелося бувати у медичній частині Київського протезного заводу. Тут важко перебувати без заспокійливих ліків, бо коли бачиш, як люди пересуваються на милицях, у візках або взагалі сидять без кінцівок, несамохіть робиш переоцінку цінностей. Сьогодні їм ніхто не допоможе, крім держави, в якій вони живуть, і тих, хто працює на заводі.
Як збагнути цей ребус: всі обіцяють допомогу, гроші нібито виділяються, а перші особи держави не можуть подбати про те, щоб призначені кошти таки дійшли до інвалідів. То хто в державі господар? Хто відбирає гроші в інвалідів? Держава чи високопосадові чиновники, до яких журналістам не доступитися, а інвалідам на костурах не дійти? Напевно, варто було б зацікавитись і Генеральній прокуратурі: хто і яким чином грабує калік?
На Київському протезному заводі ще сподіваються отримати обіцяні столичним головою 200 тис. гривень. Та, схоже, чиновники забули про свою обіцянку і... взяли гріх на душу. Бо ніхто не гарантований від біди: будь-хто може опинитися в такій самій ситуацій, що й інвалід з простягнутою культею замість руки...
Валентина СКОРОПАДСЬКА, віце-президент Асоціації «Журналісти — медицині».
Учора Національний фонд «Україна — дітям» передав першу партію дитячих візків для дітей-інвалідів.
