Хлібороби Дніпропетровщини другий рік поспіль вирощують рекордні для останніх часів урожаї. Значний прорив здійснено у розширенні орних, оброблених за всіма правилами агротехніки земель. Збільшено поголів’я худоби, відроджено інші, здавалося б, уже давно втрачені, сільськогосподарські галузі.

Дніпропетровщина — потужна аграрна область. За попередніми підрахунками, населення як оплату за майнові та земельні паї отримає майже 500 тис. тонн зерна. У нинішні жнива врожай збирають зі 795 тис. га, з них лише озимої пшениці — 401 тис. га, ярого ячменю — 282,6 тис. га та гороху — 36 тис. га.

На жнивах щодня працює більш як три тисячі комбайнів, шість тисяч тракторів та автомобілів. Щоденно в області скошується майже 60 тис. га.

Указ Президента України про реформування колективних господарств був на часі: та система господарювання, що була, до добра не довела. Майже 80 відсотків колгоспів були збиткові. Селянин місяцями, а то й роками не отримував зароблене.

Дніпропетровський регіон один із перших розпочав реформування в АПК. Нині на базі колишніх КСП створено 1591 нове агропромислове формування. В області працюють 3425 фермерів, які обробляють 321 тис. га, та 20,7 тис. одноосібних власників, у розпорядженні яких — 126,8 тис. га. Як і передбачено відповідним дорученням Президента України, нині громадянам видано 158,9 тис. державних актів на право приватної власності на землю, що становить 57,4 відсотка від загальної кількості виданих сертифікатів.

Перебудова сільського господарства — процес, який потребує часу. Майбутнє України нерозривно пов’язане із розвитком АПК. Зможемо посприяти цьому — будемо серед розвинених країн, не зможемо — опинимося на узбіччі прогресу. Адже наша держава була і залишається аграрною країною, яка володіє «контрольним пакетом» чорнозему. Та ще й якого!

Так. Неправильні методи ведення сільського господарства залишили по собі гіркі наслідки — це і розвалені ферми, і спустошені та зарослі бур’янами поля. Але щоб розірвати ланцюжок бідності та руйнування, потрібні не просто рішучі дії, а й неабиякі ноу-хау. Насамперед нові методи ведення господарства.

Для прикладу можу навести одне із сільгосппідприємств, що у Синельниківському районі на Дніпропетровщині. Із занедбаного радгоспу за час реформування воно перетворилося на передове господарство. Нині «Агросоюз» (така його назва) має понад дві тисячі голів великої рогатої худоби, більш як 10 тис. голів свиней, майже 8 тис. га землі, при цьому її обробляють сівалками та грунтообробними машинами вітчизняного виробництва. Нині тут створено експериментальну ферму з вирощування страусів. Працює у сільгосппідприємстві майже тисяча робітників, які щомісяця заробляють у середньому 700—800 грн. зарплати.

Основний чинник, що спонукає людей до праці,  — економічний інтерес. А ще розуміння того, що власність повинна бути захищеною. Вкладаючи у те чи інше виробництво ресурси, власник має бути впевнений, що вони дадуть йому прибуток.

Утім, усі зусилля реформованих підприємств будуть марні, якщо працівники не знатимуть елементарних основ економічного та комерційного розрахунку, основ бізнесу, підприємництва і конкуренції. Якщо й надалі господарюватимуть на старих колгоспних принципах. Але, на жаль, і сьогодні проблему власника землі остаточно не вирішено. Потребує законодавчого врегулювання ухвалений парламентом Земельний кодекс. Потрібно також владнати питання з кредитуванням села. Адже без середньо- і довгострокових кредитів аграрникам  не вижити. Система банків поки що не відповідає темпам розвитку сільгоспвиробництва.

Потрібні закони, які працювали б і регулювали відносини «сільгоспвиробник—держава». А головне — сприяли б формуванню потужного аграрного та аграрно-промислового капіталу в АПК. Лише за таких умов сільське господарство стане привабливим і для вітчизняного, і для зарубіжного інвестора, з’являться стабільні умови розвитку внутрішнього ринку. Водночас потрібно розвивати і ринок матеріально-технічних ресурсів, відновити вітчизняне машинобудування. Численні посередницькі структури створили всі умови, щоб сільгоспмашини опинялися в руках не завжди чесних ділків.

Стосовно лізингу рецепт один: безкомпромісно ставитися до тих, хто не розрахувався за отриману техніку. Бо через них і черга застигла. Найближчим часом буде розроблено умови для довготермінового кредитування на придбання техніки.

Аналогічна ситуація із забезпеченням сільського господарства пальним. Постійно підвищуючи ціни на нього, посередники передусім дбають  про свої інтереси, про прибуток для себе, але в жодному разі не для селянина. На Дніпропетровщині нинішнього року завчасно потурбувалися про запаси пально-мастильних матеріалів, і нині з цим проблем немає.

Як і золото, зерно зажди було і залишається еталоном оцінки економічних досягнень та забезпеченості держави. Один із головних чинників безпеки країни — наявність у ній запасів хліба не менше річної потреби. Обравши шлях ринкової системи господарювання, країна зможе вирішити зернову проблему та повернути статус житниці Європи. Останні укази глави держави сприяють розв’язанню багатьох питань, зокрема на ринку зерна. Нинішній рік видався урожайний, і важливо не втратити саме нині, під час продажу хліба. А тому рекомендую сільгосппідприємствам не обмінювати кормове зерно на пальне, не експортувати його, як торік. Воно має використовуватися за призначенням. У розвинених країнах торгують не кормовим зерном, а продукцією переробки — м’ясною, молочною, комбікормами.

Сьогодні маємо сприятливі ціни для купівлі-продажу сільгосппродукції. Великі кошти виділяє держава на селекцію та племінну справу. Я підтримую екологічно чисте ведення сільського господарства, утримання тварин в умовах, близьких до природних.

Насамкінець хотілося б підкреслити: для вирішення наявних проблем в АПК потрібен серйозний підхід і на законодавчому, і на науковому рівнях. Лише науковий підхід до поглиблення аграрної реформи підкаже доцільність тих чи інших моделей, форм, методів господарювання. А наголос, звичайно, потрібно робити на новітні системи та технології виробництва, які гарантуватимуть матеріально-технічне та фінансове забезпечення сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності.

Олександр ШЕВЧЕНКО, народний депутат України, голова підкомітету з питань соціального розвитку села, формування соціально-трудових відносин та реформування власності в АПК.