Десять років тому самодіяльному хоровому колективу Краснопільського сільського будинку культури було надано почесне звання «народний».
Організував хор відставний офіцер-медик царського флоту. На жаль, його ім’я не збереглося. Та одне можна твердити впевнено: рука у засновника була легка й щаслива. Адже впродовж своєї майже столітньої історії колектив діяв фактично безперервно, за винятком років Великої Вітчизняної війни. І, як згадує ветеран хору Хома Сологуб, навіть у буремні літа революції, громадянської війни, колективізації концертної діяльності не припиняли.
Хома Логвинович пригадує, як у 20-ті роки Уманський відділ народної освіти запросив краснопілчан виступити в їхньому місті. У великий мороз та снігопад ледь прокладеним зимовим шляхом діставалися вони сусідньої Черкащини. Концерт давали на центральній площі міста, де попервах ніхто не звертав уваги на диваків, котрим закортіло грати й співати у 20-градусний мороз просто неба. А вже після першої пісні хористів обступили перехожі. Невдовзі весь майдан наповнився глядачами. Ще два дні по тому уманчани не відпускали сільських артистів, прохаючи влаштовувати нові й нові концерти.
За роки діяльності хором опікувалися видатні музиканти, талановиті диригенти. Майже 40 років колективом керує хормейстер і педагог Михайло Косенко. За цей час учасники підготували сотні творів, насамперед українські пісні рідного краю та з пісенної скарбниці фольклориста Гната Танцюри. Так народилися власні вокально-хореографічні композиції «Не стелись, барвінку», «Ой, горлиця», «Крокове колесо», «Ой, на Івана».
Численні народні та авторські пісні краснопілчани виконують у супроводі оркестру, що діє й творить разом із хором майже десять років. Пощастило їм і на талановитих хореографів Наталію Котик, Оксану Анікольчук та художнього керівника оркестру — директора будинку культури Валентина Косенка. Тож репертуар, як завжди, зачаровує слухачів милозвучністю й оригінальністю.
