Школу побудували в Юрківці тридцять років тому. І жодного разу не ремонтували. Довели, як то кажуть, до ручки. Коли зі шкільного приміщення викинули весь старий непотріб і розпочали капітальний ремонт, дехто з односельців засумнівався: «Григорівно, чи в силах ви підняти цю руїну? Де гроші візьмете?..»
Сільський голова Валентина Цегельна осилила. Тільки на тепло для школи виділили із сільського бюджету понад 8 тисяч гривень. Решту виходила по кабінетах, випросила, «вибила». Першого вересня школа мов нова копійка зустрічала радісних учнів і батьків.
Власними зусиллями, завдяки ентузіазму сільського голови, вдалося оновити фельдшерсько-акушерський пункт, бібліотеку та й саме приміщення сільської ради, побудоване ще за волості, у 1914 році. Щоб мати постійний зв’язок з населенням, купили радіовузол. Причепурили сільський будинок культури, до якого у Валентини Григорівни особливе ставлення. Вісім років тому, до обрання сільським головою, вона ним керувала.
— Проживає у нашій Юрківці 3 тисячі населення: 1400 чоловіків і 1600 жінок, — докладно розповідала Цегельна про своє село. — Частина населення працює у місцевому сільгосптоваристві, та більшість — у місті Ватутіному, з яким у нас і межі немає. Близьке сусідство з городянами додає нам не лише «плюсів», а й чимало «мінусів».
Узяти хоча б сільські дороги. Вдень і вночі гасають ними міські вантажівки та легковики, а ремонтувати їх — клопіт сільського голови. На початку «кар’єри» не раз у дощ доводилося їй нести на плечах свій «службовий транспорт» — велосипед. А потім зібрала виконком і гуртом постановили: не тільки у Ватутіному людям по асфальту ходити, і з 80 тисяч гривень свого бюджету левову частку спрямували на впорядкування вулиць.
Ще одна проблема — газифікація Юрківки.
— Якби не списували податкових боргів за землю —давно б уже всі наші 1400 сільських осель були в теплі і добрі, — ділиться наболілим Валентина Григорівна.
— Судіть самі, — продовжила. — Промислові і сільськогосподарські підприємства, які розташовані на території сільської ради, заборгували нам понад 700 тисяч гривень земельного податку. Замість того, щоб поступово їх гасити, державні «благодійники», як завжди, за селянський кошт списали їх з боржників. А це і є наші гроші на газифікацію. Та якщо ви такі добрі та милосердні до боржника, то компенсуйте селу оті гроші, що списали з неплатників земельного податку! Скільки можна тримати селян у чорному тілі? — запитує вона.
Через «худий» бюджет не можуть у Юрківці відновити роботу дитсадка. Батьки 160 малят готові самотужки відремонтувати приміщення, впорядкувати його територію, але хто опалюватиме дошкільний заклад? Платитиме за комунальні послуги? Врешті, виділить гроші на зарплату працівникам? У сільській місцевості Звенигородського району не працює з цих причин жоден дитсадок.
— Ось так виконується закон про дошкільну освіту, — з гіркотою підбила підсумок розмови сільський голова. А через хвилину з притаманною їй рішучістю запевнила: «Та ми не здаємося! Ми доб’ємося свого».
Черкаська область.
