На виборах губернатора Воронезької області непогано попрацював... один вінничанин: він уміло виявив здібності політтехнолога — кандидат від демократів, якого підтримував, здобув перемогу над претендентом від комуністів. І це, зауважте, у «червоній» області...

Що наше життя? Вибори...

Ні для кого не секрет, що на останніх виборах народних депутатів України декому з кандидатів допомагали торувати стежку до парламенту російські політтехнологи. До них чомусь більша довіра, ніж до своїх знавців людських душ. З одним із них довелося спілкуватися автору публікації. Знаю достеменно: очолюваній ним московській команді, без сумніву, щедро оплачуваній, так і не вдалося вивести в люди (читай: у народні депутати) «підопічного» кандидата. Тим часом вінничанин, про якого нині мова, повністю виправдав покладені на нього сподівання на виборах у Воронежі.

Співрозмовник погодився на спілкування лише за умови, що не будемо розкривати те, яким чином опинився «на чужій території». Не називатимемо і прізвища, хоча йдеться про людину дуже цікавої біографії. Нині він при посаді — на останніх виборах люди довірили відповідальну ділянку роботи. Тому хвилюється, щоб ця історія якимось чином не зашкодила йому в роботі. Хоча, повторюю, це реальна, не вигадана особа з солідною освітньою підготовкою, отриманою, до речі, у тій же Москві, яка все життя працювала і нині продовжує це робити з людьми, тому й добре знає насамперед їхню психологію.

Не викликає сумніву і актуальність розмови. Ще трохи — і розпочнеться нова гонка під назвою «вибори Президента». Знову сотні іміджмейкерів ламатимуть голови над тим, як заволодіти серцями дорогого електорату. Є можливість дізнатися з перших уст, як у сусідів усе це організовано. Може, і для себе щось запозичимо? Або принаймні не наступатимемо на їхні граблі. Словом, розмова наша затягнулася надовго...

Брудні технології — в архів?..

— Я був приємно вражений тим, — каже співрозмовник, — що жодного разу за час виборчої кампанії політтехнологи не вдавалися до шельмування претендентів на посаду губернатора. Навіть коли хтось уніс пропозицію дописати на великому плакаті в центрі міста під прізвищем чинного губернатора Івана Шабанова (до речі, сильної постаті від Компартії Росії) два слова: «Уходит навсегда», це стало предметом дискусії в нашому штабі. Шабанов був опозиційним для нас кандидатом. Ми підтримували представника від демократів — керівника місцевого відділення ФСБ генерала Федора Кулакова. Врешті-решт, дійшли до висновку: не потрібно цього робити, бо можемо отримати небажаний результат.

Під час подальшого спілкування з колегами по штабу (всього нас працювало майже 80 чоловік) зрозумів, що не лише у Воронежі, а й у цілому в Росії стали відмовлятися від нецивілізованих методів ведення боротьби на виборах. Не можна сказати, що їх зовсім списано в архів, але те, що їх стало значно менше, як мовиться, побачив на власні очі.

Як діяли? Надзвичайно простими, на перший погляд, методами: з допомогою ЗМІ показували виборцям, хто є хто і хто чого вартий. Звичайно, було створено ряд нових видань, запрацювали нові теле- й радіостудії. Ставка робилася на місцевих журналістів. Однак їм активно допомагали акули пера з Москви. Головною зброєю стали грунтовні аналітичні статті. В одній з них, скажімо, давався глибокий аналіз стану справ на місцевому телевізійному заводі. У минулому потужне підприємство давно, сказати б, погасило свої екрани. Людям обіцяли, що виручать інвестори. А ті виявились, м’яко кажучи, безпорадними. Сіль була в тому, хто привів таких інвесторів на підприємство: колишній губернатор. Цим, самі розумієте, усе сказано.

До речі, москвичі розповідали, що на виборах Московської міської думи діяли точнісінько за такою ж схемою: глибокі аналітичні публікації у ЗМІ, репортажі по ТБ й радіо — і нічого більше. Бо довіра в електорату до ЗМІ набагато вища, ніж до тих самих, скажімо, листівок чи буклетів, якими засмічують перед виборами під’їзди й поштові скриньки.

Що характерно, у них представники президентської влади не застосовували так звані силові методи. Хоча при цьому все-таки диригентська паличка, як і раніше, залишалася в їхніх руках. Перед нами, зокрема, конкретно стояло завдання: привести на посаду губернатора «людину президента», щоб тим самим розірвати «червоний пояс», яким залишалася Воронезька область. Завдання, повірте, було не з легких: я вже згадував про сильний вплив у регіоні попереднього губернатора. Такими ж залишалися позиції обласної організації Компартії. Тому до виборів готувалися завчасно і, як кажуть, грунтовно.

За дев’ять місяців до виборів уже були готові електоральні паспорти районів

— Вибори губернатора Воронезької області, — уточнив співрозмовник, — відбувалися 24 грудня 2000 року. Але ще за дев’ять місяців до них аналітики прозвітували про свою роботу. На цей час вони підготували так звані електоральні паспорти районів області. У них — повна характеристика того чи іншого населеного пункту. Кількість населення, соціальні прошарки, політичні вподобання тощо. Крім того, подано прізвища авторитетних людей, котрі мають вплив на виборців. Зазначено адреси таких людей, вказано телефони, за якими з ними можна зв’язатися, тощо.

Трохи пізніше багато уваги приділили вивченню рівня поінформованості виборців про кандидатів, а також знання електоратом даних про тих, за кого голосуватимуть. Аналітична служба, без перебільшення, працювала вдень і вночі. Завдяки їй ми могли оперативно приймати те чи інше рішення. Наприклад, було видно, що передвиборна програма чинного губернатора, сказати б, непереконлива. Отож, наш кандидат натомість мав виступити із набагато сильнішим програмним документом, щоб контраст став іще відчутніший. Для розробки такого документа залучили навіть науковців з Академії наук Росії. Кошти на це, як і на оплату аналітиків, політтехнологів, звичайно, знаходилися. Звідки їх брали — в такі подробиці я не вникав, та й навряд чи хто відкрив би хоч трохи завісу, зате я вочевидь переконався в іншому:

Конвертів виборцям ніхто не роздавав

— Я особисто був свідком того, як на одному з підприємств, — продовжує розповідати співрозмовник, — жінка просила у довірених осіб нашого кандидата надати їй допомогу грішми, але ті тактовно, з детальним роз’ясненням відмовили їй. Так само знаю про те, що не було підкупу грошима виборців. Більше того, не платили навіть тим авторитетам, які мали вплив на виборців і, звичайно, могли зробити погоду. Не знаю, можливо, їм віддячували пізніше, скажімо, посадовими портфелями чи ще чимось, але за час підготовки і проведення виборів про це не йшлося. Принаймні я з таким не стикався.

Їхні політтехнології — не для нас?..

— Жодного разу за час підготовки й проведення виборів ми не будували повітряні замки, тобто не давали виборцям пустопорожніх обіцянок. Те, чого не існує реально, чого не можна зробити, — такі аргументи відкидалися одразу. Фундаментом слугувало інше. Все зводилося до одного: рівня доцільності й об’єктивності того, що вже зроблено. Програми й лозунги базувалися тільки на конкретному грунті, щоб людям було зрозуміло, про що йдеться. Ось вам і вся «хитрість» нашої агітації у Воронежі.

Мимоволі напрошується порівняння з аргументацією, про яку доводилося чути під час проведення наших виборів до Верховної Ради. Зокрема, кандидати від блоку «За єдину Україну!» надійно осідлали коника, який нібито уже вивів нас з економічного застою й скрути і галопом везе у світле майбутнє. Виборцеві товкмачили про значне піднесення економіки, а він здивовано запитував: чому ж я його не бачу й не відчуваю?..

Допоки ми будемо видавати бажане за дійсне, виборчі технології сусідів нам не вдасться приміряти до себе. Вони це зрозуміли швидше за нас. Врешті-решт, і ми до цього дійдемо. Тобто наслідуватимемо (вкотре!) їхній приклад. Однак копія завжди чомусь виходить гіршою за оригінал.

Наведу приклад з тими ж кандидатами-двійниками. У Росії вже забули про це, а ми продовжуємо експлуатувати затертий прийом — безтактний, безцеремонний, як хочете називайте це недолуге запозичення. Треба ж комусь додуматися, щоб знайти ще одного кандидата по згаданому вище Шаргородському виборчому округу з повним збігом прізвища, імені й по батькові. Людина, яку зареєстрували кандидатом на повторні вибори, з’ясовується, раніше ніколи не цікавилася політикою, як-то кажуть, близько біля неї не стояла. І раптом дає згоду балотуватися до найвищого законодавчого органу влади. Я в одному переконаний: зробила це вона не з власної волі. Або їй добре заплатили, або, чого теж не можна виключити, насмерть залякали. Наші люди, погодьтеся, не завжди вільні у прийнятті рішення. Нічого дивуватися в таких випадках з результату: сподіваємось на одне, а маємо — інше, повністю протилежне очікуваному...

На прощання поцікавився у співрозмовника, чи працював він коли-небудь на наших виборах. «Жодного разу», —почув у відповідь.

Вінницька область.