ДОСЬЄ «ГОЛОСУ УКРАЇНИ»

Гриневич Лілія Михайлівна — народний депутат України VІІ—VІІІ скликань, голова Комітету з питань науки і освіти. Член депутатської фракції політичної партії «Народний фронт».
З 2003 року розробляла систему зовнішнього оцінювання в Україні і була першим директором Українського центру оцінювання якості освіти (2006 р.). У жовтні 2007-го — серпні 2009-го очолювала Головне управління освіти і науки КМДА.
Народилася у Львові. За першою освітою — біохімік-викладач (1989-го закінчила Львівський державний університет ім. Івана Франка), за другою — економіст-менеджер (Міжгалузевий інститут підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів при Львівському політехнічному інституті, 1993 рік). Стажувалася у Варшавському та Колумбійському університетах. Захистила кандидатську дисертацію на тему «Тенденції децентралізації управління освітою в сучасній Польщі» (2005 р.).

 

Що важливіше: диплом чи знання? Від відповіді на це просте запитання, без перебільшення, залежить майбутнє освітньої реформи в Україні. Про те, як подолати знецінення знань і моду на «колекціонування» дипломів, наша розмова з головою парламентського Комітету з питань науки і освіти Лілією Гриневич (на знімку).

 

 

— Як ви оцінюєте освітній рівень парламенту восьмого скликання?
— Моральні якості важливіші, ніж дипломи. В парламенті є люди, які ніколи не змогли б туди потрапити, якби не Революція Гідності. Вони дуже потрібні законодавчій владі — для підвищення моральності, прозорості в роботі, відповідальності. Моду на колекціонування дипломів, приналежність до наукових академій серед бюрократів, держслужбовців треба викорінювати. З особистого досвіду знаю: людині, яка реально займається парламентською діяльністю (а я — депутат двох останніх скликань), складно знайти час для написання докторської дисертації. Треба зосередитися на ній, взяти відпустку на кілька місяців, доопрацювати, узагальнити. Для мене це — проблема, тому я дуже довго пишу свою дисертацію. «Штампування» академічних робіт не має нічого спільного з наукою.
— Якій темі присвячена ваша дисертація?
— Йдеться про входження України до європейського освітнього простору, де діє універсальний принцип «освіта впродовж життя». Моє завдання — обґрунтувати євроінтеграційні тенденції розвитку освіти в Україні, проаналізувати підходи до реалізації цього принципу в європейському просторі і в українському контексті та виробити відповідні пропозиції до законодавства. Я досліджую всі ланки — від дошкільної до післядипломної освіти.
— Часом виникає враження, що на освіті в нас економлять в першу чергу...
— Ситуація диктує свій порядок денний. Левова частка коштів йде на оборону. Уряд змушений економити на соціальній сфері. Для нас було неймовірно болючим ухвалення пакета законодавчих змін, пов’язаних із бюджетним процесом. Низку проблем виправляємо тепер — до прикладу, щоб не втратити наукові школи і не розвалити спеціалізовані вчені ради, 21 квітня парламент повернув наукові пенсії працюючим викладачам університетів та співробітникам академічних інститутів. Раніше, з 1 квітня, їм почали нараховувати пенсії на загальних підставах, та ще й позбавляти 15 відсотків виплат, через що в пересічному університеті заяви на звільнення написали по 30—40 докторів і кандидатів наук, у КПІ — 120.
Економія має бути обґрунтованою, і тут багато що залежить від місцевої влади. З огляду на проголошену урядом політику децентралізації змінилася структура освітньої субвенції — наприклад, дошкільні заклади місцеві органи самоврядування тепер фінансують самостійно. Зараз їм важко зрозуміти, як саме це відбуватиметься. Але, за результатами першого кварталу, тривожних ситуацій не спостерігалося. Водночас є проблема з іншим — як відомо, уряд змінив систему виплати вчителям надбавки за престижність педагогічної праці: тепер її виплачують «у межах», а не «в обсязі» 20 відсотків, як раніше. Подекуди місцева влада скоротила її до кількох відсотків. Це просто обурливо.
— З 1 червня скасовуються транспортні пільги для школярів і студентів, а з 1 вересня, можливо, й стипендії платитимуть не всім...
— Уряд має не просто скасувати пільги, а запропонувати модель відшкодування транспортних витрат. В ідеалі, наприклад, усі студенти мали б користуватися пільгами. Але країна не може сьогодні цього собі дозволити. Тому треба подбати про ті категорії студентів, які гостро цього потребують.
Стипендії для вишів закладені в державному бюджеті в повному обсязі на цілий рік. Тому немає підстав стверджувати, що з вересня їх раптом скасують. Інша річ, що нам справді варто переглянути підходи до стипендійного забезпечення. Але для цього треба вносити зміни до Закону «Про вищу освіту». Сьогодні в Україні такі виплати отримують фактично 2/3 студентів, які навчаються на місцях держзамовлення. Хтось із них витрачає стипендію за дві години в дорогій кав’ярні, а хтось розтягує на місяць, щоб вижити. Суми — відверто низькі. Тим часом у світі є два види стипендій — академічна й соціальна. Першу призначають за особливі досягнення в навчанні, другу отримують малозабезпечені. В Україні платять всім, хто не має трійок. Які тут академічні досягнення? Закон «Про вищу освіту» передбачає збільшення розміру стипендій до прожиткового мінімуму, але з 2016 року і в межах, які може забезпечити державний бюджет.
— Тим часом школам треба готуватися до повернення 12-річки?
— Це закладено в проект нового Закону «Про освіту». На території Європи 11-річка залишилась тільки в Україні, Росії і Білорусі. Ми підписали Угоду про асоціацію з ЄС, прагнемо стати частиною європейського освітнього простору. Наші випускники не повинні йти туди з простягнутою рукою, вони мають бути конкурентоcпроможними. Водночас європейські цінності й надбання повинні утверджуватися тут, в Україні, в освіті й на ринку праці. І коли ми так визначаємо мету, тоді відповідні завдання постають і перед школою. Більше часу для вивчення іноземних мов, інформаційних технологій, зміна змісту освіти і формування вміння вчитися упродовж життя, реальна профілізація навчання відповідно до потреб дитини у старшій школі — це основні ознаки пропонованої 12-річки. Новий закон про освіту — це для нас найбільший виклик. Бо він має закласти підвалини для реформи всієї освітньої системи — від дошкільної ланки й до освіти дорослих. Над цим документом працює велика група експертів, залучаємо також європейських фахівців.
— На які зміни чекати?
— У випускника мають з’явитися нові компетентності, яких сьогодні наша школа не готує. Найперше — треба змінити підходи до викладання мов, бо він має говорити принаймні однією європейською мовою на рівні В1. Нині дитина, що 11 років нібито вчила англійську, її не розуміє і не може спілкуватися. Крім того, випускники мають на належному рівні володіти інформаційно-комунікаційними технологіями. Не менш важливе уміння працювати в команді й підходити до всіх життєвих проблем з оптимізмом і розумінням того, як їх вирішувати. З огляду на російську агресію, ми ще довго матимемо по сусідству ворога. Тому наші випускники повинні чітко усвідомлювати свою українську ідентичність, отримувати відповідне військово-патріотичне виховання, вміти захищати себе і свою Батьківщину. І, що важливо й для мирного часу, чітко знати свої громадянські права та обов’язки.
Що натомість робить наша школа? Намагається «нафарширувати» учнів максимальною кількістю знань. Ми так перевантажуємо дітей, що часто в  них швидко зникає інтерес до науки. Школярі, які продовжують добросовісно вчитися, втрачають здоров’я.
Щоб запровадити компетентісний підхід (навчати дитину застосовувати знання на практиці), доведеться збільшити обсяг навчання. Ми не зможемо втиснути його в 11-річну програму. Потрібен ще один додатковий рік. Крім того, змінимо структуру школи — замість 4 початкових класів буде 5. Це відповідає віковим особливостям дитини. Школярі у 5-му й 6-му класі принципово відрізняються. А ми вже після чотирьох років навчання додаємо велику кількість нових предметів, «запускаємо» кабінетну систему і доводимо дітей до стресу.
Після 5-річної початкової школи (яка працюватиме за новим стандартом) буде 4-річна середня. Дев’ятирічна освіта має бути обов’язковою і однаковою для всіх, навчання відбуватиметься за єдиним стандартом.
— До старших класів вступатимуть через ЗНО?
— При запровадженні 12-річки — так, через ЗНО. Але 12-річка у нас з’явиться лише через 7 років. Старша школа буде трирічною і обов’язково профільною. На цьому етапі дитина зможе отримати повну загальну середню освіту або в закладі академічного спрямування (який готуватиме її за певним профілем до вступу до вишу), або в коледжі (що готує молодших спеціалістів) чи в ліцеї (що готує кваліфікованих робітників). У Німеччині, наприклад, більшість випускників першу професію отримують під час здобуття загальної середньої освіти. Це створює «соціальну подушку», можливість працювати, а потім, маючи в руках професію, йти навчатися далі.
— Кажуть, у Німеччині, якщо одразу не потрапиш до «академічного» закладу, про університет можеш забути.
— Не в усіх землях. Наприклад, в Баварії справді дуже стратифікована система освіти. Є «тупикові» стежки. Ми закладаємо систему, де немає глухих кутів, тобто ти можеш здобути професійну освіту (одночасно з атестатом про повну загальну середню освіту), а вже після того, маючи професію, вступати до університету.
— Ви були першим директором УЦОЯО. Після запровадження тестування вступників корупція зникла чи перемістилася на інші етапи навчання?
— Корупція на різних етапах завжди була. Це не означає, що, коли запровадили ЗНО, раптом почали брати хабарі за екзамени на першому курсі. Просто там ще не запроваджені технології, які запобігали б зловживанням. Є університети, де існує негласна угода між студентами, яким зручніше дати хабар, ніж учитися, і викладачами, які не гидують такими «підробітками». Водночас я не чула, щоб хтось носив хабарі у Києво-Могилянській чи Острозькій академії. Все залежить від внутрішнього етичного кодексу.
Але я прихильник запровадження відомих світу технічних механізмів, які запобігають корупції. ЗНО якраз і є такою технологією. Воно значно скоротило протекціонізм і хабарництво при вступі. Зараз ми мусимо вдосконалити його як засіб оцінювання знань, зробити справедливішим і об’єктивнішим. З огляду на це під час нинішньої вступної кампанії писати тести доведеться всім абітурієнтам, і «старих» сертифікатів ЗНО виші не прийматимуть. Тестові завдання різних років відрізнялися за складністю, тому ми не можемо механічно їх порівнювати. Але в перспективі мусимо запровадити відповідні технології, які дозволять визнавати сертифікат ЗНО протягом 2—5 років. Це світова практика.
— Сусідня Польща і без ЗНО приймає наших абітурієнтів...
— І в Польщі, і в нас приймають на платне навчання іноземців без зовнішнього оцінювання. Проте це подекуди супроводжується низькою якістю отриманої освіти.
Нагадаю, що всі польські випускники для отримання атестата проходять зовнішні екзамени, результати яких враховують під час прийняття до університетів.
А в Україні через брак коштів тестуванням перевіряють тільки тих, хто планує вступати до вишу. І видають шкільний атестат і тим, хто має в ньому одиницю. У більшості країн, навіть у Фінляндії, де дуже ліберально оцінюють дітей, зовнішніми екзаменами перевіряють всіх випускників, які хочуть мати документ про середню освіту. І ми рухаємося в тому самому напрямку.
Цього року зробили пілотний проект: 11-класники одночасно складали державний іспит і ЗНО з української мови й літератури. Причому зовнішнє незалежне оцінювання з цього предмета проходили всі випускники, навіть якщо вони нікуди не збиралися вступати. В майбутньому державна підсумкова атестація, необхідна для отримання документа про середню освіту, відбуватиметься у формі ЗНО. Це ми закладаємо в новий закон про освіту. І якщо ти іспити не склав, отримаєш тільки довідку про те, що навчався у школі. Твій атестат і оцінки, отримані в результаті зовнішніх екзаменів, стають підставою для зарахування до вишу. Це цілком цивілізований підхід.
— Які документи будуть ухвалені найближчим часом в рамках імплементації Закону «Про вищу освіту»?
— Бракує багатьох підзаконних нормативних актів. Наприклад, законом передбачено право вишів самостійно, без дозволу Держказначейства, розпоряджатися заробленими коштами і розміщувати їх на власних рахунках у банках. Ми це положення внесли у проголосований Бюджетний кодекс. Проте воно не працює, бо досі не пройшов погодження проект постанови Кабміну про порядок використання цих коштів і відкриття рахунків. На жаль, процес забюрократизований: МОН надає свої пропозиції, потім ціла низка міністерств мусить їх погодити.
Є також проекти двох постанов Кабміну, спрямовані на оновлення порядку присудження наукових ступенів і вчених звань, а також переліку галузей знань і спеціальностей, який ми приводимо у відповідність до Міжнародної стандартної класифікації освіти (коли матеріал готувався до друку, новий перелік було затверджено постановою уряду. — «Голос 
України»).
— Чому скорочення переліку викликало такий спротив?
— Якщо ми зменшуємо кількість галузей і спеціальностей, автоматично зменшується кількість спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій. Усі ці ради мають якесь наповнення, мають своїх членів, свої функції і бояться їх втратити. Інколи люди просто не хочуть міняти формат, в якому працювали багато років. Але в будь-якому разі ми не можемо «розмахувати шаблюкою». Реформи треба верифікувати, зрозуміти, наскільки суспільство їх потребує, залучити весь експертний потенціал для того, щоб зміни були продумані.
— У новому переліку є така галузь, знань як богослов’я. Чи існує вона на Заході?
— Існує. Богословські дипломи, видані в провідних європейських університетах, не визнавали в Україні, бо в нас не було такої галузі знань.  Нещодавно ми внесли до парламенту законопроект про можливість заснування релігійними організаціями своїх навчальних закладів (реєстр. №1447. Документ готують до другого читання. — «Голос України»). Щоб видавати атестати, такі школи мають пройти ліцензування, повністю виконувати державну програму, стандарт загальної середньої освіти. І тільки як доповнення можуть створювати свою виховну систему. Зрозуміло, що це будуть лише приватні школи.
На мою думку, сьогодні в системі державної освіти ми замало долучаємо дітей до скарбниць світової культури й філософії через пізнання основ християнства та інших світових релігій. За великим рахунком, усі вони говорять про гідність людини, про достойні правила співжиття в суспільстві. Якщо розібратися — це базові цінності, заради яких кожен із нас виходив на Майдан.


Бесіду вела Анна Луканська.