Як об’єднати сільські громади з вигодою для кожної і зиском для всіх

Ідея об’єднатися разом, аби стати сильнішим, виглядає привабливо. У багатьох селах уже активно обговорюють процеси децентралізації і створення нових територіальних об’єднань. Та сприймаються вони не скрізь однаково оптимістично. Одні поспішають, завзято запрошуючи сусідів позбутись своїх сільрад і створити нові органи влади. Інші, навпаки, недовірливо приглядаються до таких пропозицій і намагаються будь-що зберегти свою структуру. Думки і погляди дуже різні. Але в тому, що розпочаті процеси мають дійти логічного завершення, мало хто сумнівається. Та яким шляхом іти?

Активності Василя Лежанського, сільського голови із Лісових Гринівців, що у Хмельницькому районі, міг би позаздрити будь-хто. Одним із перших не тільки в районі, а й в області він почав активно агітувати за об’єднання одразу семи сільрад, до складу яких входить майже десяток сіл. Уже підрахували: разом набереться близько 11 тисяч мешканців.


— Серед сільрад є багатші і бідніші, проте ми не обираємо нікого саме за цим принципом, — пояснює Василь Васильович. — Попередньо рахуємо свої кошти і визначаємось, з ким можемо поділитися, куди найперше направляти бюджетні надходження.


Приміром, серед тих, з ким хочуть об’єднатись, і село Берегелі, де сьогодні мешкає всього 84 особи. Зрозуміло, що про соціальну інфраструктуру цього села, його фінансові можливості навіть нічого й говорити. Тож нове об’єднання готове інвестувати свої прибутки найперше у такі населені пункти. Дехто із колег — сільських голів — доволі скептично поставився до таких планів. Мовляв, уже переживали ті часи, коли об’єднували села в один колгосп. Зазвичай це призводило до того, що центральна садиба від цього вигравала, розвивалась успішно, а от до тих, хто залишався на околиці, руки так і не доходили.


У сіл, розташованих навколо обласного центру, є одна вагома перевага — земля. Не біда, що невеликі села сьогодні виглядають бідними і немічними родичами. Дуже скоро вони можуть стати володарями неабиякої спадщини — територій, куди рано чи пізно розростатиметься місто. Тож далекоглядний сільський керманич не хоче втратити таке потенційне багатство.


Чи вдасться стерти межі між містом і селом


Утім і міста готові поділитися своїми бюджетами, щоб не втратити свої перспективи. Особливо, коли йдеться про прилеглі населені пункти. Міський голова Старокостянтинова Микола Мельничук не приховує: місту потрібні і нові території, і робочі руки:


— Нині у нас розпочато будівництво нового виробництва на 1,2 тисячі робочих місць. Не таємниця, що значний трудовий потенціал можна відшукати в селах. До того ж ці люди вже забезпечені своїм житлом, тож зменшується певне навантаження на місто. Однак паралельно треба розв’язувати нові проблеми — доставити людей до роботи. Але, щоб привести до ладу транспортне сполучення, потрібно відремонтувати чи побудувати дороги. А для цього — заробити гроші...


Цей ланцюг може видатися просто безконечним. І все ж із чогось треба починати. Вже тепер на місцях потроху починають розуміти, що не можна розраховувати лише на гроші держбюджету, потрібно вчитися заробляти самим. І це не порожні слова. Розуміють це і в інших райцентрах.


— Варто було у селі Зайчики збудувати дорогу, як ситуація там змінилася кардинально, — розповідає Волочиський міський голова Костянтин Черниченко. — Раніше до райцентру людям доводилось добиратися годину, а тепер — не більше двадцяти хвилин. У результаті зріс попит на будинки вздовж усього шляху, люди почали заселятись у колись порожні помешкання, вартість житла почала зростати, і все це тільки на користь селу, бо воно отримало перспективу розвитку. Але далеко не скрізь готові так само рішуче стирати межі між містом і селом.


Глуха глибинка нікому не потрібна


Про який розвиток села говорити, коли з початку року сільський голова, бухгалтер і секретар не отримували зарплати? — І це не єдиний приклад у нашому районі, — розповів голова районної ради Михайло Борисюк. — Звичайно, у районі є такі сільради, котрі за рік збирають до бюджету по триста-чотириста тисяч гривень. І це переважно завдяки тому, що на їхніх територіях працюють великі аграрні компанії чи підприємства. Але ж є й такі сільради, де ситуація склалася так, що навіть зарплати для тамтешніх керманичів вистачить на три-чотири місяці. А далі, як мовиться, розходьтеся, хлопці, бо платити нічим.


У відповідь на цю розповідь довелось почути і таке: у таких сільрадах і керівниках немає сенсу. Для чого витрачати бюджетні кошти на їх утримання? Надто дорого для держави обходиться пресловута довідка, заради котрої працює весь цей інститут. І з цим теж важко не погодитись. Але справа не тільки у зарплаті сільського голови, а в тому, як залишити село без будь-якого представника влади? Бо більше в ньому вже нічого немає. І важко уявити, що такий бідний родич знадобиться кому-небудь у нових територіальних об’єднаннях. Адже всі вони гуртуються заради того, щоб стати багатшими і успішнішими. А подібні злидарі — це ті гирі, які весь час тягнутимуть на фінансове дно.


У цій ситуації немає простих і однозначних рішень. Хтось уже бачить непогані фінансові і соціальні перспективи від впровадження реформи. А з кимось, очевидно, доведеться попрощатися назавжди. І цей факт теж доведеться прийняти.


Хмельницький.

ДУМКА ФАХІВЦІЯ

Віталій Олуйко, представник України в Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи (на знімку в центрі):

 


— На 28 сесії Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи українське питання з проведення реформи місцевого самоврядування було на чільному місці. Під час засідання Моніторингового комітету у своєму виступі я повідомив, що в української делегації є впевненість, що до кінця року Україна проведе децентралізацію влади та виконає взяті на себе вимоги Європейської хартії про місцеве врядування. Буде проведено конституційну реформу, прийнятий пакет законодавчих актів, відкриті урядові офіси реформ в областях і т. д. Але складніше буде на практиці. Свого часу Польща отримала від Євросоюзу 25 мільярдів євро технічної допомоги на таку реформу. У нас такого ресурсу немає. Окрім того, в Україні йде війна. Але в нас іншого шляху немає.


Реформа не позбавить країну від усіх бід. Не потрібно її ідеалізувати. Але світовий досвід вчить — якщо все провести системно та програмно, жити стане краще.


Фото надане Віталієм Олуйком.