У Запоріжжі намагалися створити Дім спілкування і харчування, де вбогі та самотні могли б випити чаю та поскаржитися на власні негаразди. Але не знайшовши підтримки серед громади і, передусім, серед цільової аудиторії, проект відклали на невизначений термін...
Ні, насправді це не ініціатива міської ради, а сюжетна колізія вистави «Ловець лампочки», прем’єра якої відбулася у Запорізькому театрі-лабораторії Vіe. Головний герой — Бєліков, має безліч ідей, як поліпшити життя пересічного громадянина, але не може реалізувати жодну з них. Звісно, свої невдачі він списує на людську невдячність, власну винятковість і немилість вищих сил. Змучений внутрішніми протиріччями, він розповідає історію за історією. У фіналі кожної — смерть від самотності.
Актор Євген Залюбивець ішов до цієї постановки майже два роки. Можна сказати, що цей спектакль — його авторський проект, оскільки він сам обрав матеріал і залучив до роботи режисера Олену Яцкову. Схожий досвід уже був у театрі Vіe. Півтора року тому Павло Неброєв разом із Віктором Поповим у такий спосіб створили моновиставу «Тлумач Апокаліпсиса».
Але моновиставою «Ловця лампочки» назвати не можна. На рівних із дорослим актором тут грає маленька дівчинка. Вона (чи то янгол-охоронець, чи то образ із підсвідомого) своїми діями провокує вчинки головного героя. Вони обоє, чоловік і дівчинка, існують у просторі, захаращеному різнобарвним мотлохом. Порожня шафа, протез ноги, величезна драбина і контрабас під стелею створюють інтер’єр футляра, в якому замкнений Бєліков. Світлова партитура вистави складна, але головною є одна деталь. У центрі сцени висить лампочка. На початку спектаклю вона здається просто елементом декорацій. Але згодом розумієш, що це і є той вогник життя, який поступово втрачає головний герой. З кожним розчаруванням Бєлікова зменшується яскравість світла лампочки. У пориві відчаю він вириває вилку з розетки, але лампочка і далі тліє. І він розуміє, що внутрішній вогник не залежить від зовнішнього світу, берегти і роздмухувати його треба самому.
І ось із плутаної і дещо затягнутої вистави виринає головна думка. Треба берегти світло в собі. Не гніватися, а жити, не заливаючи сльозами Божу іскру. І хоча спектакль має технічні огріхи, невиправдано велику кількість реквізиту і деяку акторську невпевненість, ідея, закладена в ньому, — важлива і потрібна саме зараз.
Запоріжжя.
Фото автора.
