Історія запорізького майстра і вчителя Володимира Дяденка
Після закінчення війни, щоб не обтяжувати свою тітку зайвими клопотами, тринадцятирічний хлопчик каже у ремісничому училищі, що він старший на рік. А вже у свої справжні чотирнадцять «гастролює» Києвом та Москвою. Він — запорізький бандурист Володимир Іванович Дяденко...
Інструмент у його руки потрапив випадково: майстер, який викладав моделювання в училищі, робив бандури і вмів грати на них. Свої знання передав сину, а той організував гурт бандуристів. Саме у цьому колективі юний Володя зробив перші творчі кроки. Сам він про це розповідає: «Наша група моделювальників була співочою, і майстер всіх відправив до сина, який працював у Палаці культури. Нас зібралося двадцять душ, і всі бандуристи! Півроку занять і репетицій, а за ними й виступи на конкурсах художньої самодіяльності трудових резервів. Ми почали з міських заходів і дійшли до республіканського та всесоюзного рівня».
В училищі юнак оволодів і грою на бандурі, й секретом її виготовлення, тож надалі грав тільки на тому інструменті, що зробив власними руками.
Володимир Іванович не розлучався з музикою ні в армії, ні на роботі. А за спеціальну освіту взявся лише у двадцять п`ять років. Вирішив податися до Дніпропетровського музичного училища імені Глінки. «Прийшов до приймальної комісії, поклав бандуру на стіл, вони її довго розглядали, дивувалися: «Це ви самі зробили?» Я тоді поза конкурсом пройшов, через чотири роки, в кінці навчання, отримав відзнаку», — розповідає він.
Далі дипломований спеціаліст їде до Сімферополя і відкриває там класи гри на бандурі. Як справжній мандрівний бандурист довго не затримується на одному місці й залишає творчий слід у багатьох містах півострова...
У Запоріжжі Дяденко одружився й осів назавжди. Почав працювати у Будинку культури імені Кірова, де за двадцять літ роботи з його легкої руки з’явилося багато вправних музикантів. Серед них і цілий колектив «Бунчук», з яким вчитель-бандурист об’їздив добру половину Європи: «Були у Фінляндії, Німеччині, Болгарії і навіть у Туреччині. А як став пенсіонером — шляхи з ними розійшлися. Хоча вихованці мене не забувають і постійно запрошують. Недавно у них була річниця — тридцять років, я теж виступав, мене, за традицією, представляють керівником».
Після виходу на пенсію, у 2003 році, вже перебуваючи у поважному віці, бандурист пішов у «вільне плавання»: співає на різноманітних заходах, виготовляє музичні інструменти. Лишається побажати Майстрові міцного здоров’я та довгих років творчого життя.
Максим САВЧЕНКО, студент ЗНУ.
Запоріжжя.
На знімку: Володимир Іванович Дяденко.
Фото автора.
