Спочатку повідомлю «залізний» факт: 3 липня ц. р. о 8.10 ранку на станції метро «Славутич» у Києві мене, хоч я і пред’явив посвідчення «Ветеран праці», серія № 257940, видане 2004 року, контролерка в присутності двох міліціонерів не пропустила до вагонів, заявивши, що мій документ не дає права не безплатний проїзд.
— Пред’явіть Картку киянина, і я вас пропущу, — сказала вона. -А так — купуйте жетон і їдьте на загальних підставах.
Отже, мене по суті звинувачено в тому, що я лізу зі своїм нечинним документом «куди не положено».
У мене Картки киянина не було. Але, на щастя, мав при собі кілька гривень, тож придбав жетон і, зрештою, поїхав.
А тепер поміркуймо: що насправді сталося? Невже буча зчинилася через чотири гривні, як дехто може подумати? Але перед цим дозвольте відрекомендуватися: журналіст, пенсіонер, останні 35 років живу в Києві. 1984-го київська влада відзначила мене медаллю «Ветеран праці», а 3 червня 1995 року указом Президента України я був удостоєний почесного звання «Заслужений журналіст України». Мій трудовий стаж дорівнює півстоліттю, мені давненько перевалило за дев’ятий десяток років.
Коли настав час, мені видали пенсійну книжечку, а через десятиріччя, тобто 5 липня 2004-го Святошинське районне у місті Києві управління праці та соціального захисту населення вручило документ «Ветеран праці», в якому чорним по білому зазначено: «Посвідчення безстрокове і дійсне на всій території України». І ще крупнішим шрифтом: «ПРЕД’ЯВНИК ЦЬОГО ПОСВІДЧЕННЯ МАЄ ПРАВО НА ПІЛЬГИ, ВСТАНОВЛЕНІ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ ДЛЯ ВЕТЕРАНІВ ПРАЦІ». Дякувати Богу, як кажуть атеїсти, я ще не розучився розуміти прочитаного — на відміну від працівниці метро, та й пільги для ветеранів праці теж начебто не скасовували, проте на моїй дорозі виникла перепона у вигляді ініційованої новою київською міською владою Картки киянина.
Очевидно, цей новий документ замислювали з метою обмежити кількість бажаючих покататися столичним метро на дурняк. Але чи морально закривати його двері перед ветераном праці не лише з Києва, а й будь-якого куточка України? Хіба Київ уже не їхня столиця? Я, ветеран праці України, «ініціативу» керівників столиці розумію, але виправдати не можу. Адже з допомогою цієї картки згадані керівники показують ветеранам праці країни, що вони меншовартісні, тож і в столиці небажані. Це той випадок, коли політика пасує перед економікою.
Того само дня в чотирнадцятиповерховому будинку на Борщагівці, де мешкаю, не працював ліфт, а наступного дня в трамваї №1 на зупинці «Вулиця генерала Потапова» тільки після тривалих зусиль відчинилися вагонні двері. Мені здається, що в цих міні-пригодах простежується той само знайомий почерк.
Зібрався я з силами, відвідав Святошинське управління, яке в народі називають по-колишньому собезом. Думалося: Картка киянина — курйоз юридичний чи ще якийсь, поки юристи з’ясують суть справи та виконається їхнє рішення, мине багато часу, а мені треба хоча б зрідка їздити в метро вже сьогодні. Тож, щоб зберегти власні нерви, вирішив я діяти за давнім українським прислів’ям: «Танцюй, враже, як пан каже!», тобто й собі зробити цю рознещасну Картку киянина, на яку ревно моляться працівники метро. І що ж я побачив у «собезі»? Обидва поверхи забиті народом здебільшого похилого віку і, з усього видно, не вельми високого достатку. А під дверима кабінету, де розглядають питання про видачу Карток киянина, стоять, переступаючи з ноги на ногу, вироблені за довгі десятиліття і тому понурені не менше десятка осіб.
«Скільки того життя зосталося? — спитав я себе. — Невже й останні дні доведеться провести в цій безнадійній черзі? Так ще ж, щоб потрапити до кабінету, треба документи збирати!..»
І пішов я збирати документи, в думках бажаючи керівникові Києва прожити довге й щасливе життя, але перед тим, як перейти у вічність, за допомогою різних папірців доводити міській владі, що він — не верблюд, а людина з гідним минулим.
З повагою, Борис Сидоренко, киянин.
Коментар юриста
Ще донедавна Законом «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» для ветеранів праці було передбачено пільговий проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі), автомобільним транспортом загального користування (за винятком таксі) в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів у межах області за місцем проживання.
Проте до зазначеного вище закону було внесено зміни Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який «Голосу України» опублікував 31 грудня 2014 року. Зокрема, було позбавлено пільгового проїзду окремих категорій громадян, у тому числі і ветеранів праці. Зазначені зміни набули чинності 1 червня 2015 року.
Зауважу, що ветерани праці завдяки статусу пенсіонера фактично продовжують користуватися правом безплатного проїзду на міському пасажирському транспорті загального користування (крім метрополітену), оскільки на них поширюється дія Постанови уряду «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування».
Що стосується проїзду в метрополітені, то Київська міська рада 28 травня 2015-го ухвалила рішення, яким надала право безплатного проїзду в «підземці» пенсіонерам, які зареєстровані у місті Києві. Проте пільговий проїзд з 1 липня 2015 року можливий лише на підставі Картки киянина. Оскільки Київрада надала право пільгового проїзду пенсіонерам, компенсація такого проїзду відбуватиметься за рахунок місцевого бюджету.
Отже, враховуючи те, що пільгу з безплатного проїду в метрополітені ветеранам праці було скасовано на державному рівні та надано на місцевому, користуватися нею у столиці зможуть лише громадяни, які мають Картку киянина.
Наталя ТИТАРЕНКО.
