Важливий напрям сучасної хірургії — пересадка органів приреченим хворим з метою їх порятунку і повернення до повноцінного життя, який у нашій країні практично ледь жевріє через недосконале законодавство, має підстави вже невдовзі отримати можливість для прискореного розвитку. Це станеться в разі ухвалення українським парламентом змін до прийнятого ще у 1999 році Закону «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини».

Один із законопроектів розроблено Міністерством охорони здоров’я і зареєстровано народними депутатами Іриною Сисоєнко («Самопоміч»), Костянтином Яринічем і Олегом Мусієм (Блок Петра Порошенка) та Олексієм Кириченком (Радикальна партія Олега Ляшка). Як стверджується на сайті відомства, прийняття нової редакції законодавчого акта стане де-факто поштовхом до кардинальної реформи у сфері трансплантації.
За словами першого заступника очільника МОЗ Олександри Павленко, пропонується, зокрема, скасувати презумпцію незгоди на донорство, передбачену статтею 16 чинного закону. Згідно з нею в Україні заборонено вилучати органи померлої людини, якщо за життя вона не дала відповідної офіційної згоди. Щоправда, це можна робити з дозволу родичів покійних, але, як засвідчує багаторічна практика, отримати, його в умовах емоційного збудження внаслідок тяжкої втрати практично малоймовірно. Тим паче що терміни на вилучення органів у таких випадках дуже стислі. Отже, на переконання фахівців, найсерйознішим гальмом розвитку трансплантології в Україні якраз і є стаття 16 чинного закону. У законопроекті відповідна норма прописана з точністю до навпаки, тобто замінена на презумпцію згоди. Визначено також процедурні моменти, порядок проведення трансплантації. Олександра Павленко зазначає, що поряд з оновленням закону ініціюється низка змін до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів. Отож співавторами проекту виступили СБУ, Генпрокуратура та МВС. Передбачено також посилення відповідальності за злочини в трансплантології. Для порушників, приміром, поряд із позбавленням волі передбачається заборона здійснювати в подальшому медичну діяльність, що буде також дуже серйозним покаранням.
Слід зазначити, що доля вітчизняної трансплантології давно турбує провідних учених медичної галузі, хірургів, лікарів, політиків, громадських діячів. Її проблеми нещодавно обговорювали на розширеному засіданні Національної академії медичних наук, круглому столі у Верховній Раді, їх порушували в публікаціях «Голосу України», остання з яких вміщена в номері за 14 липня 2015 року під заголовком «Врятувати рятівну галузь медицини».
За інформацією, яку редакції надав директор Національного інституту хірургії і трансплантології імені О.О. Шалімова НАМН України професор Олександр Усенко, станом на лютий нинішнього року в нашій країні проживають та перебувають на обліку 1227 осіб із трансплантованими органами, які отримують імуносупресивну терапію за кошти державного та місцевого бюджетів. Протягом минулого року здійснено 134 трансплантації органів: 116 — нирок, решта — печінки. Водночас стосовно нирок річна потреба перевищує 2500, печінки — майже 1500. Трансплантацій серця в Україні за 20 років виконано лише 8 (за потреби 1000—1500 на рік). Загалом щорічна середня кількість пересадок органів не перевищує 130—140. Це означає, що сьогодні в Україні виконується жалюгідні два відсотки від річної потреби трансплантацій.
Багато наших співвітчизників не мають можливості замінити нефункціонуючий орган, залишаючись, у кращому разі, приреченими. 15 тисяч хворих в нашій країні позбавлені можливості трансплантації через відсутність донорів. І їх кількість постійно зростає. За статистикою, щороку, скажімо, з’являється ще майже 5 тисяч пацієнтів, які потребують пересадки, зокрема нирки. А це означає, крім усього, що держава витрачає дедалі більше коштів на гемодіаліз. Як зазначають фахівці, щорічний його курс для одного пацієнта вартує понад 200 тисяч гривень без урахування соціальних виплат та витрат на імунодепресанти. Отож є очевидним той факт, що трансплантація нирки економічно вигідніша, ніж діаліз. Беззаперечним є і соціальний виграш, адже хворі завдяки пересадці органа повертаються до повноцінного життя.
На думку професора Олександра Усенка, яку він висловив у розмові з кореспондентом «Голосу України», «законопроект — нормальний, відповідає стандартам розвинутих зарубіжних країн. Вважаю: якщо людина за життя не заявила про незгоду в разі смерті стати донором, то вона стає ним автоматично. Звичайно, слід враховувати і думку родичів. Але головне, що розвинута трансплантологія потрібна людям, на неї чекає суспільство. Законопроект якраз і спрямований на те, щоб зробити цю життєво важливу галузь медицини досконалішою і доступнішою». Олександр Усенко не виключає варіанта об’єднання поданого документа з альтернативними, використання раціональних зерен із них. «Але те, що закон необхідно якомога швидше ухвалювати, є очевидним і безсумнівним», — каже він.
Необхідність прийняття нового «трансплантологічного» закону підтримує і голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець. Але її позиція щодо унормування питання про донорство протилежна. В основу підготовленого нею спільно з Оксаною Корчинською і зареєстрованого на початку серпня у Верховній Раді альтернативного законопроекту про трансплантацію, навпаки, покладена презумпція незгоди. Тепер, пише Ольга Богомолець на своєму персональному сайті, депутатам доведеться обрати одну із двох протилежних моделей, продемонструвавши, наскільки вони готові враховувати думку громадян України, приймаючи рішення, що зачепить кожного із нас». На переконання голови парламентського комітету, «тільки презумпція незгоди ставить заслін для злочинців».
Водночас Ольга Богомолець зауважує: «Дедалі частіше найбільш ефективним, а часом і єдиним методом лікування й порятунку життя людини є трансплантація органів. За попередніми статистичними даними, в Україні щорічно гинуть від 40 до 60 потенційних донорів на мільйон населення, що становить майже 3 тисячі донорів, які могли б урятувати 10 тисяч хворих. Завдяки пересадці органів виживають і живуть повноцінним життям ті, хто був приречений на смерть або інвалідність, зазначає співавтор альтернативного законопроекту. Але поки біда обходить нас стороною, ми рідко замислюємося про трансплантологію і нам складно уявити, що завтра нам самим буде життєво необхідно замінити якісь органи.
На думку голови комітету, в майбутньому українському законі про трансплантацію мають бути враховані інтереси всіх сторін: і тих людей, які потребують допомоги (пересадки донорського органа), і тих, чиї органи будуть використані для цієї допомоги, нехай навіть на цю хвилину ці люди будуть мертві. І передбачена серйозна кримінальна відповідальність за порушення відповідних правових норм. Ольга Богомолець переконана, що законопроект такого серйозного рівня й такої суспільної значимості потребує найширшого обговорення. За її словами, «не просто цікаво, а життєво важливо, почути на сторінках ЗМІ, на круглих столах, на громадських слуханнях думку людей, представників медичної громадськості та релігійних конфесій про всі варіанти закону». Також, наголошує Ольга Богомолець, потрібно пам’ятати: посмертне донорство — єдина форма порятунку багатьох людських життів. За прогнозами, до 2020 року кожна країна матиме свій закритий простір для трансплантології та різко обмежить трансплантаційний туризм. Нам треба встигнути прийняти правильний закон і сформувати правильні погляди українців на жертовний порятунок життя, на здатність людини до усвідомленої згоди на донорство. Але зробити це так, щоб людина не нашкодила собі особисто, допомагаючи іншій.
Отже, належить зробити вибір між наявною сьогодні презумпцією незгоди та презумпцією згоди, яку фахівці вважають головною умовою реформування і розвитку вітчизняної трансплантології. Не можу в цьому контексті обійти думки, висловлені в розмові зі мною людьми, для яких, напевно, медицина і життя — поняття нерозривні. «Однозначно презумпція згоди!» — така позиція генерального директора Інституту серця, члена-кореспондента НАМН України Бориса Тодурова, який у 2000-му вперше в історії нашої країни здійснив пересадку серця смертельно хворому пацієнту. Те саме заявляє президент Національної академії медичних наук Андрій Сердюк: «Тільки презумпція згоди. Інакше трансплантології в нашій країні не буде».
Що ж, слово за парламентом...

Київ.

P.S. Коли матеріал уже було підготовлено до друку, прес-служба Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М. Амосова НАМН України поширила повідомлення, в якому, зокрема, йдеться: «Десятки хворих людей, що потребують трансплантації серця, в очікуванні: продовжити пошук коштів на операцію за кордоном чи є надія отримати допомогу у своїй країні? Сьогодні до інституту практично щодня звертаються пацієнти, котрі потребують трансплантації серця. Невтішний діагноз та рахунки за операцію за кордоном, що починаються від 150 тисяч доларів, практично забирають у хворих надію на життя. До операції доживають одиниці. Ситуацію можна змінити, та робити це необхідно вже сьогодні.
Поки тривав довгий процес підготовки проекту закону, Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. Амосова з надією розпочав підготовку до початку ери трансплантації серця в Україні. Упродовж трьох років бригада найкваліфікованіших фахівців інституту пройшла навчання та стажування на базі провідних кардіохірургічних клінік світу, що успішно займаються трансплантацією серця. Спеціалісти не лише вдосконалювали свої знання та навички, вивчаючи трансплантацію серця як медичну маніпуляцію, вони отримали величезний досвід в організації процесу «трансплантація серця» на всіх рівнях: від загальнодержавного регулювання до внутрішньолікарняного. Сьогодні кардіохірурги можуть з упевненістю сказати: ми готові. Справа за законодавчою базою та в сприянні держави на найвищому рівні»...

ПРЯМА МОВА

Ольга БОГОМОЛЕЦЬ: 

«З одного боку, всі розуміють, що необхідність в удосконаленні «трансплантологічного» законодавства, до того ж досить жорстка необхідність, назріла давно — вже стає соромно за неспроможність вітчизняної охорони здоров’я і необхідність відправляти українських дітей у ту-таки Білорусь, тому що там є можливості, яких немає в нас. (У сусідній державі діє норма, що передбачає презумпцію згоди. — Авт.). З другого боку, в умовах тотальної корупції, економічної кризи, війни і відкритого кордону, в яких перебуває нині наша країна, законодавчі норми на базі презумпції згоди повинні бути прописані винятково суворо і принципово».