Укр | Рус
На Запорізькій АЕС вимкнули енергоблок № 1 Українські вибухотехніки провели спільні навчання за участі агентів ФБР Стартувала ХХІХ Всесвітня літня Універсіада! Пожежу у Миколаївській області ліквідовано Найбільше української картоплі купила Білорусь Четверо працівників загинули під час вибуху на заводі в Південній Кореї Підпільний цех з обробки бурштину викрили у Луцьку Футбол. Українські юнаки поборються за «бронзу» Поліцейський патруль протаранив «швидку допомогу» У Маямі через стрілянину евакуювали торговий центр Прикордонники перейшли на посилений режим служби до Дня Незалежності На дні Тихого океану знайшли відомий американський крейсер, затонулий 72 роки тому Поліція вирішує питання про відкриття провадження через стрілянину в київському автобусі Правоохоронці ліквідували групу зловмисників, які викрали авто Нацполіції У Південній Кореї на суднобудівному заводі стався вибух, четверо загиблих
загрузка...
На головну
19.01.2016

Недофінансоване краєзнавство — шлях до антипатріотизму і сепаратизму

Максим СОЛОНЕНКО.

Серед обласних організацій Національної спілки краєзнавців України Волинська — одна з кращих. Тут щороку проходить кілька представницьких науково-краєзнавчих конференцій, видається велика кількість краєзнавчих книг, до дослідження минувшини краю активно залучається молодь. З перших днів створення обласного осередку в 1989 році і донині, вже понад чверть століття, краєзнавців краю очолює професор Східноєвропейського національного університету, лауреат премій імені Дмитра Яворницького і Петра Тронька Геннадій Бондаренко (на знімку). З ним розмовляє наш власний кореспондент.

 

 

— Геннадію Васильовичу, обласна організація краєзнавців Волині вважається однією з найкращих в Україні. Що вдалося зробити за роки, протягом яких ви її очолюєте?


— По-перше, ми були засновниками нашої громадської організації на рівні держави. Обласна виникла в 1989 році, а академік Петро Тимофійович Тронько в 1990-му зібрав організації, що вже були, і створив Всеукраїнську краєзнавчу спілку. Тому ми як засновники виступаємо. По-друге, ми організувалися не так, як в інших областях. На нас дивилися і брали приклад. Спілка краєзнавців, музеї, бібліотеки, архіви, навчальні заклади стали працювати разом, і всі в одному руслі. Такого ніде в Україні не було.


Наприкінці 1990-х років на пленумі організації ми озвучували можливості викладання історії для кожного регіону, і тоді у нас уперше виникло поняття «волиньознавство» (діаспора давно використовує його). Якби в той час нас підтримали в області, мали б багато чого. А так і досі ходимо прохачами, й не те що, як бідні родичі, а взагалі ніби не з Волині.


Або як можна зрозуміти всесвітню, європейську, українську історію і культуру, не знаючи своєї регіональної?! Та ніяк, бо в деяких випадках своя регіональна вища і за світову, і за європейську, і за українську. І не тому, що своя, а тому, що насправді такий є рівень. Свою національну і регіональну історію й культуру треба знати, вчитись на них. З цього і треба починати, бо ці недофінансовані краєзнавчі гуртки, конференції, семінари потім виллються в антиісторію, антигуманність і, найприкріше, — в антипатріотизм, сепаратизм.


— Кажуть, що краєзнавці є незручними для влади.


— Зараз хочемо отримати добро у влади на дослідження кладовищ, братських і одиничних могил, щоб зробити їх реєстр і щоб люди мали повну інформацію про них. А то як буває: дали родині ділянку землі, а вона сном-духом не знає, чому там живеться погано, некомфортно. І не може зрозуміти, що поселилася на кладовищі. Ці речі треба якось узгоджувати.


Уже, мабуть, більше двадцяти років намагаюся, щоб ця тема була в розробці. Але вона потребує фінансування. Якщо ж треба грошей, то вже стаєш незручним для влади. Минулого року одну конференцію по некрополях провели. Досі не маємо за що видати її матеріали.


Або пам’ятники сьогодні зносяться різні. Деякі, може, і не треба б чіпати, але ж «політична доцільність». А потім шукаєш, хто і що зробив для краю. Я не лише про хороше, а й про погане, щоб воно більше не повторювалося.


— Нині складно знайти матеріали про початковий період війни, про окупацію Волині, діяльність підпільних груп, навіть про відбудовчий період.


— Не думаю, що ми так багато втратили. Чому? Люди ще живі, і можна ще зібрати матеріал. Була в Горохові конференція, в Іваничах, потім ще дві конференції з воєнної історії Волині.


— Геннадію Васильовичу, ювілей — це певний етап в житті науковця.


— До свого 70-річчя готував три книги. «Теорія і методологія історії: поняття і категорії історичного пізнання. Словник-довідник» Це своєрідна шпаргалка для студентів, краєзнавців і викладачів. 


Друга — посібник для студентів «Спеціальні історичні дисципліни». До неї включив розділ «Колекціонування». У книзі є герби і прапори областей, ордени та медалі України. Це видання стане для студентів незамінним помічником. До речі, за підтримки народного депутата України Степана Івахіва разом із краєзнавцем Іваном Хамежуком розробили герби майже для всіх сільських рад Ковельського, Старовижівського і Шацького районів.


Третю книгу «Історична топоніміка Волинської області: назви населених пунктів» ми з кандидатом історичних наук Валентиною Кихтюк написали спільно. Тобто підбили історичний підсумок, як робили це колись Микола Теодорович і Олександр Цинкаловський, але обмежили свою тематику назвами населених пунктів.


А четверта, яку не встиг завершити, називається «Історичне краєзнавство Волині: дослідження та історіографія. 1939—2015 роки». Готую її, щоб мої колеги, з якими вже 25 років у товаристві, знали, що я їх не забув.

Волинська область.

 

P. S. Сьогодні голові Волинської обласної організації Національної спілки краєзнавців України професору Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Геннадію Бондаренку виповнюється 
70 років. Редакція «Голосу України» щиро вітає його з ювілеєм і бажає міцного здоров’я, подальших успіхів у вивченні минувшини Волині та Полісся, підготовці молодих істориків.


Фото автора.

Всі статті рубрики На головну