До 85-ліття Національної академії аграрних наук України
Уперше ідею створення науково-освітньої Української академії хліборобства та лісівництва обговорено на І Всеукраїнському аграрно-економічному з’їзді в жовтні 1917 р. під головуванням М. Грушевського. Але зміна політичного режиму в Україні завадила реалізувати цей проект.
За часів гетьмана Скоропадського в дискусії про заснування Української академії наук академік В. Вернадський у її структурі планував створити відділення прикладного природознавства, яке б опікувалося науковими проблемами земельних, водних і лісових ресурсів. Згодом від ідеї відмовилися і включили цей напрям («сільськогосподарську біологію») до фізико-математичного відділення створеної в листопаді 1918 р. УАН.
Використавши краще із світового досвіду, Вернадський запропонував створити єдиний координуючий орган ведення галузевої науки у вигляді Сільськогосподарського вченого (наукового) комітету України. Вернадський став і першим головою комітету.
Після встановлення радянської влади на українських землях було зроблено перший крок до переходу на державне бюджетне фінансування галузевого дослідництва, яке функціонує донині
Згідно з Декретом РНК УСРР від 31 січня 1921 р., всім органам влади, крім Наркомзему, заборонялося втручатися у роботу дослідних установ. При Наркомземі УСРР створюється спеціальний дослідний відділ у складі 4 осіб, а потім — Всеукраїнське бюро з дослідної сільськогосподарської справи на чолі з Б. Рожественським. На осінь 1922 р. кількість галузевих дослідницьких інституцій досягла 51 установи.
Двадцяті роки ХХ століття були для нашої інтелігенції часом сподівань на рівноправ’я для всіх народів Союзу. Це стосувалося й галузевого дослідництва. Серед новацій цього періоду — крайова організація ведення сільськогосподарської дослідної справи, в першу чергу за територіальним підходом, а потім — з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов. Уже тоді завдяки таким ученим, як В. Сазанов, С. Кулжинський, О. Яната, Г. Махов, Д. Віленський, М. Вольф, було досягнуто значних здобутків. Серед них — відпрацьовані системи сівозмін для різних типів ґрунтів з урахуванням спеціалізації регіонів, створення першої синтетичної 25-верстової ґрунтової карти України, обстеження меліоративного фонду, розробка української сільськогосподарської ботанічної класифікації тощо.
Радянська влада готувалася будувати «світовий комунізм», для цього мілітаризувала країну й організовувала колгоспи. Саме тоді аграрна наука отримала академічний статус, і 22 травня 1931 року постала Всеукраїнська академія сільськогосподарських наук (український аналог московської ВАСГНІЛ).
У червні 1931 р. Наркомзем УРСР затвердив статут академії, президента академіка О. Соколовського та структуру. Протягом 1931—1933 рр. до її складу входили чотири сектори: урожайності та техпрому, механізації, пропаганди та науково-технічний. На 1933 р. у структурі ВУАСГН налічувалося 12 секторів.
ВУАСГН першою серед галузевих академій країни сформувала тематичний план науково-дослідних робіт. Переважна більшість зі ста задекларованих дослідницьких тем не втратили актуальності донині. Тоді в системі Академії працювало 1 811 осіб, із них 310 — науково-керівних кадрів, 888 — старших і молодших фахівців, 448 — аспірантів. Вони займалися науковим забезпеченням в Україні 75% колективізованих селянських господарств, або 5 млн. га території. Держава асигнувала 13 792 000 крб. на операційні видатки і 18 742 000 крб. на капіталовкладення. Ця цифра в 1932 р. збільшилася на 7—7,5 млн. крб. Серед найвизначніших здобутків академічної галузевої науки в цей період слід виділити проведення агроінвентаризації ґрунтів республіки і їх широкомасштабне вапнування, а також обстеження і картографування у 3- та 10-верстовому масштабі територій усіх регіонів українських земель, що входили на той час до складу СРСР, які здійснив Всеукраїнський НДІ ґрунтознавства.
Однак невдовзі ВУАСГН стала заручницею політики. Саме Академію влада звинуватила у причинах голоду 1932—1933 років. Мовляв, голод виник через недоліки в роботі вчених! Майже весь керівний склад Президії на чолі з першим віце-президентом А. Сліпанським був репресований. Про це сталінський намісник Постишев звітував у листопаді 1933 р. на пленумі ЦК.
Це був вирок для Академії. Той самий Постишев через Постанову НКЗ УРСР від 16 квітня 1934 р. «Про організацію колгоспних хат-лабораторій» ініціює появу нової, небаченої у цивілізованому світі, організації галузевого дослідництва — колгоспної дослідної справи. 1936 р. для координації діяльності хат-лабораторій у Києві створюється Всесоюзний науково-дослідний інститут наукових методів посіву на чолі із соратником Трохима Лисенка Д. Камищенком. В кінці 1936 р. кількість хат-лабораторій в Україні досягла 9 607 на 27 395 існуючих колгоспів. Однак передбаченого другим сталінським п’ятирічним планом значного підвищення продуктивності полів і ферм досягти так і не вдалося.
Після ліквідації академії, уже восени 1935 р., загальне керівництво галузевим дослідництвом було покладено на наркома землеробства УСРР, а організаційні, фінансові та кадрові питання здійснював сектор наукових установ у складі 20 співробітників. Зрозуміло, що без учених таки важко було обійтися. Серед науково-дослідних установ Наркомзему УСРР лишалося 10 інститутів, 11 дослідних станцій, 7 обласних дослідних станцій. А 1938 року кількість галузевих дослідних установ становила вже 165 одиниць.
Наприкінці 1939 року Наркомат землеробства став найбільшим в УРСР. Його апарат було реорганізовано за виробничо-територіальним принципом і створено 7 виробничо-територіальних управлінь: 1) Центрального Лісостепу; 2) Східного Лісостепу; 3) Півдня (сюди входила і Молдавська АССР); 4) Південно-східне; 5) Полісся; 6) Північно-західне ; 7) Західного Лісостепу. У 1940 р. заговорили про відновлення роботи Академії, проте завадила війна.
Новий етап в історії академічної галузевої думки розпочався після війни. Найбільший організаційний вплив «Велика академія» в житті галузевої академічної науки відіграла саме в період 1945—1956 рр. Кількість галузевих дослідницьких інституцій станом на 1 січня 1947 р. становила 129 одиниць. Завдячуючи самовідданій праці 14 академіків та 17 членів-кореспондентів Відділення сільськогосподарських наук АН УРСР, Рада Міністрів України 30 грудня 1956 р. своєю Постановою №1556 вдруге відновлює Академію — у вигляді Української академії сільськогосподарських наук на чолі з академіком АН УРСР П. Власюком. Створюються 22 інституції, і знову офіційно відновлюється обласна організація ведення галузевого дослідництва. За своєю організаційною побудовою УАСГН нагадувала АН УРСР. Однак була суттєва відмінність: в її структурі існувала навчальна частина для підготовки фахівців сільського господарства. Іншою суттєвою відмінністю стало те, що вперше відбулися вибори президента та його заступників, а не призначення «згори». І головна відмінність — вперше відбулися вибори академіків і членів-кореспондентів УАСГН. Завдяки цьому академія швидко стала дієвою координуючою організацією у розробці практичних і теоретичних основ розвитку сільського господарства.
Серед найвагоміших результатів — обстеження ґрунтів України протягом 1957—1960 рр. на площі 13,1 млн. га та складання ґрунтових карт і рекомендацій для 8 716 колгоспів та 138 радгоспів.
Утім, УАСГН знову стає заручником примх вождів. Постановою ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР №487 від 4 травня 1962 р. її знову ліквідували. Відновили Відділ сільгоспнаук при АН УРСР. Другий термін перебування галузевої академічної думки в лоні «Великої академії» тривав до 1970 р.
Аж у січні 1970 р. було створено Південне відділення Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. Леніна, яке зобов’язало Міністерство сільського господарства СРСР передати в підпорядкування академії 19 науково-дослідних інститутів. Пізніше, з метою усунення відомчих бар’єрів між науково-дослідними установами аграрного профілю, комплексного підходу до наукового забезпечення всіх галузей АПК Постановою Ради Міністрів УРСР №279 від 22 вересня 1990 р. було засновано Українську академію аграрних наук (УААН). До цього аграрні наукові установи були розпорошені в 14 міністерствах і відомствах.
За часи Незалежності організаційна структура академії постійно вдосконалювалася. Так, у 1996 р. створено науково-методичні центри, а 1998-го., для дієвішого впливу аграрної науки на розвиток галузі, утворено регіональні центри наукового забезпечення агропромислового виробництва.
Значні успіхи та міжнародне визнання Академії дали підстави Президенту України В. Ющенку 6 січня 2010 р. надати УААН статусу національної.
Від 2011 р. НААН вступила у новий етап організаційного реформування. Створено сім зональних науково-інноваційних центрів: 1) Кримський; 2) Північно-Степовий; 3) Південно-Степовий; 4) Лівобережно-Лісостеповий; 5) Правобережно-Лісостеповий; 6) Поліський; 7) Карпатський.
На 1 січня 2016 р. НААН налічувала: 101 академіка, 103 члени-кореспонденти, 63 іноземні та 28 почесних членів академії. Академія має 6 галузевих відділень: 1) землеробства, меліорації і механізації; 2) рослинництва; 3) ветеринарної медицини, 4) зоотехнії; 5) аграрної економіки і продовольства, 6) наукового забезпечення інноваційного розвитку. До НААН входять 9 національних наукових центрів, 30 інститутів, 7 науково-дослідних станцій, Біосферний заповідник «Асканія-Нова», 147 державних підприємств дослідних господарств. В академії працюють близько 20,1 тис. осіб, із яких у наукових установах — понад 7,9 тис. Щороку установи НААН співпрацюють з профільними інституціями, організаціями і фірмами з 35—55 країн; виконують понад 300 спільних проектів, з яких 20 і більше грантів.
Віктор Вергунов, член-кореспондент НААН, директор Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки НААН.
