«Хочете потрапити в пекло — зведіть трьох жінок разом», — заявляє чоловік, який ще вчора був переконаний у лагідності своїх коханок. Але хіба можна чекати іншого висновку від головного героя постановки, назва якої «Обережно — жінки!» Звісно, ні. Та й жанр відповідний — французька комедія. Схоже, саме ця передбачуваність і привабила режисера Дениса Астаф’єва до п’єси білоруського драматурга Андрія Курейчика. Так у запорізькому театрі імені Магара наприкінці сезону з’явилася легка розважальна вистава, що відповідає всім канонам комедії ситуацій та водночас іронізує щодо цих канонів.
Сюжет простий: у художника Сержа Дюбуа (М. Савицький, В. Кир’ян) є три пасії, які раптом дізнаються про існування одна одної та влаштовують зрадникові суд. Образ кожної з дам підкреслено-стереотипний: студентка Лулу (О. Плохоткіна, П. Чувашова) носить великі окуляри, коротку спідничку і випромінює бурхливу дитячу енергію, барменша Жаклін (Г. Астаф’єва, О. Бодарєва) має нарочито кричущий макіяж, тяжку ходу і полюбляє випити, а маркіза Марісабель (С. Ромашко, Т. Єрентюк) прикрашає себе капелюшками і зворушливими спробами рухатися, як балерина. Особливо яскраво характери дівчат виявляються на контрасті, коли вони збираються разом і кожна у своїй манері вирішує долю коханого, виконує запальний танок (постановка Т. Астаф’євої, Я. Іноземцевої) чи виголошує судову промову. А мсьє Дюбуа до них підлаштовується. Зі студенткою він турботливий і трохи зверхній викладач в окулярах, біля барменші — слухняний песик, який замість капців подає склянку, а для світської левиці — загадковий митець, котрий у тюрбані з рушника(!) влаштовує їй міні-виставу. Його кохання до всіх трьох виявляється теж по-різному. Але щоразу — це скоріше гра в любов, натяк, а не відверта демонстрація інтимних стосунків.
Деякі картинки цієї гри особливо вдалі. Наприклад, коли Лулу лякається «дорослої» пропозиції коханого і квапливо тікає. Щоб умовити дівчину, Серж перехоплює її, зупиняє на відстані поцілунку, на мить обоє завмирають в очікуванні (зал разом з ними!), а потім він різко бере діловий тон, і чуттєвий серпанок зникає у новій комічній ситуації. Цікаві переходи від чуттєвих натяків до відвертої насмішки в сценах із Марісабель: спершу Серж виконує щось на зразок пародійної йоги, стріляючи поглядами в коханку і підтягуючи її невидимою ниткою до себе, а згодом зі словами: «Не візьму від тебе грошей» чемно подає її клатч-гаманець.
Сценічне оформлення вистави невибагливе, однак дійове: червоні меблі-м’ячики, наприклад, виступають «партнерками» в монолозі художника про дівчат і одразу ж вибудовуються ним у вертикальну фігуру, що недвозначно натякає на еротичний підтекст наступного діалогу з Марісабель. А Ейфелева вежа — білосніжна на чорному тлі — при всій емблематичності образу дає необхідне відчуття вертикалі...
Ловлю себе на словах: простий, невибагливий. Так повинно бути у виставі? Гадаю, цілком можливо. Коли простота дає влучні образи, а невибагливість підкреслює, що ніхто не намагається тебе ошукати, видаючи театральний ситком за «правду життя». Коли ти одразу розумієш, що ця «французька комедія» навмисне типова, а історія цих людей у цьому просторі — гра зі стереотипами, привід для усмішки. І якщо ти включаєшся в цю гру, відчуття легкості й якийсь дуже теплий настрій огортають тебе.
Запоріжжя.
На знімку: С. Ромашко та М. Савицький у виставі «Обережно — жінки!».
Фото Олега Валика.
