Ось-ось настане черговий виток «оптимізації» системи охорони здоров’я. Нагадаємо: Україна нещодавно пережила, здається, майже рік, коли у всій державі не можна було знайти жодної дози сироватки від сказу чи ботулізму. Утім, хитрий пацієнт, кинувшись до Росії, з якою в нас, як відомо, «війни немає», чи Білорусі, таки якось врятувався. Тому передові технології боротьби з ним продовжують впроваджуватися семимильними кроками. Ось, наприклад, чергова новація. Кажуть, що в жовтні, зокрема на Запоріжжі, із 14691 ліжко-місця залишиться лише 10559 тих «місць». У такий спосіб ми наблизилися до європейських норм, тобто скоротимо показник згаданих нормативних ліжок на 10000 населення з 85 до 60. Бо все одно грошей на утримання немає, а після скорочення хоч якась економія з’явиться і вдасться підняти зарплати старшому медичному персоналу.

З чуток які періодично циркулюють, із виступів із високих трибун, із численних публікацій у ЗМІ видно, що Запоріжжя входить до четвірки найбільш техногенно напружених міст. Тут через дим та отруйні викиди населення відвідує лікарні з потрійною інтенсивністю. Та кому це сьогодні цікаво — хіба що фармацевтичним компаніям та приватним/напівприватним фірмам з уже обов’язковою для пацієнта і фантастично дорогою (за нульової ефективності) діагностикою. Які давно налагодили спільний бізнес із керівниками абсолютно державних чи комунальних лікувальних закладів.
І тут у голову починають лізти крамольні думки. Складається враження, що медичною галуззю у нас керують бухгалтери найнижчої кваліфікації. Через те вони за основу «побудови світу» взяли не показники здоров’я населення, тривалості життя чи хоча б статистику смертності (ми, коли не бреше «Вікіпедія», за останнім показником на другому місці у світі), а ліжко-місце. Бо їм так зручніше оцінювати ефективність своєї роботи і розподіляти кошти. Є ліжко-місце (в чиновницьких кабінетах — «койко-место») — є ставки для персоналу. Є ставки, значить, під них виділяється фінансування, бо все решта, вважай, за рахунок клієнта. Тому лікарський афоризм «Будемо лікувати чи хай живе?» вже давно й міцно (а також — небезпідставно!) заволодів свідомістю народних мас.
Та не це сьогодні тема нашої розмови. Коли хтось пам’ятає, з чого почався сюжет фільму Ельдара Рязанова «Неймовірні пригоди італійців у Росії», то це була римська лікарня, в якій хворі буквально лежать один на одному. Сьогодні в багатьох наших лікувальних закладах наблизилися до схожого рівня «сервісу». Тому є одна манюсінька пропозиція. Як службове покарання, наприклад, члена колегії Мінохоронздоров’я (абсолютно здорового і сильного) на тиждень і в цілодобовому режимі госпіталізувати в типову палату відділення хірургії чи не-
врології. Там, де п’ять-шість пацієнтів, три доглядальниці з числа родичів, і все супутнє — в широкому асортименті. Упевнений, що провідні вітчизняні телеканали з цього приводу знімуть шедевральні сюжети, після чого одразу підключаться й міжнародні правозахисні організації. Із протестом проти нелюдських методів покарання в Україні...
Так це тепер, коли на 10000 осіб — 85 ліжок. А ось коли їхнє число скоротиться до 60, то за такі антигуманні заклики вже й автора цих рядків притягнуть до суворої і, мабуть, міжнародної відповідальності. Тим часом є й інша статистика: сьогодні на одне ліжко в лікарні претендують 117 запоріжців, а з жовтня будуть уже всі 166.

Запоріжжя.