На контролі «Голосу України»: ремонт доріг

 

Понад вісім мільйонів гривень коштує реконструкція 200-метрового відрізка вулиці Лесі Українки, роботи на якому вже завершуються. Лучани не тішаться такою обновою: на їхню думку, гострої необхідності в реконструкції не було, і, взагалі, вважають це марнотратством.

 

Для шосе добре, але не для пішохідної вулиці


Старі технології мощення доріг довели свою надійність. Йдеться про так звану трилінку — бетонні шестикутні плити, якими мостили вулиці й навіть магістралі у довоєнній Польщі. Ще й досі на Волині збереглася викладена трилінкою дорога від селища Олика до магістралі Київ—Луцьк. Їй уже 80 років, нею їздили танками, гусеничними тракторами, а вона й досі ціла. Щоправда, один місцевий олігарх розібрав невелику ділянку, аби вимостити історичними блоками подвір’я свого обійстя, та в одному місці видно сліди від вибуху бомби. А так їдь — і насолоджуйся.


Колись і в Луцьку цими шестикутними плитами благоустроювали вулиці. Збереглися вони й досі на вулицях Данила Братковського, Пушкіна та деяких інших. Свого часу таке покриття мала і центральна вулиця воєводського міста — Ягелонська. Минали роки, мінялася влада (польська, німецька окупаційна, радянська, українська), а разом з нею і назви вулиці. Сьогодні вона — Лесі Українки. Трилінку за радянської влади закатали модним тоді асфальтом, а вже в роки незалежності — зробили магістраль пішохідною і замостили плиткою.


І ось в липні 2016 року на стару вулицю знову прийшли майстри. Цього разу вони знімали плитку, щоб віднайти під нею старе довоєнне покриття — так звану шашку Трилінського (трилінку). Досвід у тутешніх шляховиків є: минулого року вони вимостили такою ж плиткою, щоправда в основному прямокутною (є і така), коротеньку вулицю Крилова в центрі міста. Вийшло непогано. Проте пішоходи нею не ходять — не зручно, каблуки застрягають поміж плит. Тож трилінка проростає травою.


Виконавців робіт визначили без тендера...


Можливо, все це варто й заохочувати. Луцьк поступово повертається до свого довоєнного образу воєводської столиці. Якби не одне але... Коштує подібне задоволення аж надто дорого. Двісті метрів дороги-ретро обійдеться міській казні в понад вісім мільйонів гривень. Щоправда, там буде оновлено зливову каналізацію (вона й досі діяла на цьому відрізку справно), виконано інші роботи з благоустрою. Але ж, як вважають багато лучан, роботи ці не на часі, є і більш нагальні. Ну хоча б ремонт тротуарів на головному проспекті обласного центру — Волі. Особливо на його відрізку від вулиці Шопена до Київського майдану. В дощ і темну пору доби там ноги можна зламати. Саме на це й нарікають користувачі соціальних мереж, майже одноголосно даючи негативну оцінку новому проекту міської ради. Користувач соцмереж під іменем Інженер-будівельник пише: «За радянських часів за таке партквиток на стіл і суд за «разворовывание соц. собственности».


— За таке потрібно притягувати до відповідальності, — зазначає Лучанин. — На що дивляться правоохоронні органи? Ця реконструкція потрібна була як возу п’яте колесо.


— Дробити предмет закупівлі з метою уникнення процедури закупівлі заборонено законом, — зауважує  Тендер.


— Як на мене, це звичайнісіньке марнотратство, — не менш категоричний Дим. — За це потрібно нести відповідальність.


Насторожує ще один факт: кошторис по ремонту вулиці Лесі Українки розділили на декілька об’єктів у такий спосіб, щоб уникнути тендерної процедури при закупівлі товарів та послуг. Загальна вартість робіт становить 8,1 мільйона гривень. При цьому ніякого конкурсу між виконавцями не було. З обуренням у місті сприйняли і вирубку під час реконструкції ще відносно молодих лип, які були окрасою цього куточка Луцька, особливо в період їх цвітіння.


Відчуваючи, що може вийти скандал, міська влада 26 липня запросила лучан на громадське обговорення реконструкції вулиці Лесі Українки та проспекту Волі. Та яке могло бути обговорення, справедливо зауважують користувачі соцмереж, коли роботи ведуть на повну силу, а від лип залишилися лише пеньки. Швидше, вважають вони, тут уже не громадськості, а відповідним органам належить розібратися із справами довкола цієї реконструкції і її кошторисом. Адже вулиця мала цілком пристойний вигляд, і необхідності в її капітальному ремонті не було ніякої. У цьому можна переконатися на іншій, суміжній їй, ділянці, починаючи від перехрестя з вулицею Кривий Вал і аж до кінця. 


Проти такої реконструкції були й деякі депутати, зокрема голова постійної комісії міської ради з питань планування соціально-економічного розвитку, бюджету та фінансів Павло Данильчук.


Громадський активіст Ігор Алєксєєв на згадуваних вище слуханнях поцікавився у директора департаменту ЖКГ міськради Юрія Крася: «Хто прийняв рішення про витрачання коштів лучан на знищення їхнього ж майна?»

Посадовець відповів, що замовником проекту став саме його департамент. Як зауважив попередник нинішнього міського голови Миколи Романюка Луцька Богдан Шиба (архітектор за фахом), державні будівельні норми передбачають, що капітальний ремонт може здійснюватися для заміни, відновлення чи модернізації обладнання зі значною фізичною зношеністю і руйнуванням. Таким чином, має існувати висновок за підписом фахівців про те, що бруківка на вулиці Лесі Українки була зношеною та зруйнованою. В іншому разі заміна плитки є нецільовим використанням бюджетних коштів, і не було навіть підстав для розробки проекту реконструкції.


Голова фракції «УКРОП» у міськраді Ігор Поліщук запитав: «Чому не був оголошений тендер на реконструкцію вулиці Лесі Українки і об’єкт поділили на частини?» Він нагадав, що дробити об’єкти на менші частини для уникнення тендерних закупівель заборонено.


Тим часом якщо вже треба було робити реконструкцію, то насамперед на дотичній до згадуваної уже магістралі вулиці Пушкіна, мощеній тією ж шашкою Трилінського. Там вона справді перебуває у непривабливому вигляді.


Замість археологів  бульдозеристи і екскаваторники


— Під час реконструкції вулиці Лесі Українки за півдня було знищено археологічний спадок на прилеглій до неї вулиці Кривий Вал. Саме там колись проходила одна з ліній оборони міста, — пише в соцмережі відомий захисник луцької старовини краєзнавець Ігор Левчук. — Десь тут був підземний хід від монастиря бернардинів і, можливо, стояла вежа, що охороняла в’їзд у Луцьк з півночі. Та завдяки «старанням» виконавців робіт і міського голови Миколи Романюка особисто ми вже не дізнаємось про цю сторінку нашої історії. Вона знищена екскаваторами і залита бетоном під чергове «красіво». Перш, ніж давати дозвіл на реконструкцію, там повинні були б працювати археологи, як і на всій вулиці Лесі Українки...


— Тут історичний ареал і зона регульованої забудови, а там попрацював екскаватор і робітники, які абсолютно далекі від історії древнього Луцька — зауважує краєзнавець. — Усім чиновникам, що повинні охороняти культурну спадщину міста, це «до лампочки». Хоча від їхніх кабінетів сюди усього 300 метрів. Дякую директору ДП «Волинські старожитності» Олексію Златогорському, який єдиний з археологів відгукнувся і допоміг професійно юридично оформити даний факт наруги над історією Луцька. Викликана слідчо-оперативна група зафіксувала черговий злочин чиновників міської ради. Подано повідомлення для внесення в реєстр досудових розслідувань. З понеділка буду порушувати це питання перед керівництвом обласної прокуратури. Орієнтовна вартість збитків, завданих державі, понад три мільйони гривень. Точна цифра буде  при проведенні офіційного нарахування.


Можливо, сьогодні й варто повернутися до давно вже забутих технологій. Але робити не так, щоб збурити проти себе майже все місто, як це сталося в Луцьку. Людей важко обдурити, навіть прикриваючись такими, здавалось би, добрими намірами. Складається враження, що, живучи в приміському селі Зміїнець, міський голова Луцька Микола Романюк так сповна і не пройнявся проблемами обласного центру.

Волинська область.

 

До речі

 

Винахід польського інженера Владислава Трилінського, запатентований у грудні 1932 року, став революційним у справі дорожнього будівництва. Виробництво шестикутних бетонних блоків із вкрапленням у них природного каменю в довоєнній Польщі було поставлено на промислову основу. Важко було віднайти місто в Другій Речі Посполитій, де б вона не служила надійним шляховим покриттям. В сусідній Білорусі нею в 1930-х роках виклали навіть стратегічну магістраль Брест—Пінськ.

 

Довідково

 

Згідно з патентом, шестикутні бетонні плити трилінки мали такі розміри: ширина — 35 см, довжина бокової стінки — 20 см, висота — 15 см, 12 см і 8 см. Вага трилінки висотою 15 см становила 35—37 кг. Спочатку її передбачали використовувати для мощення автостоянок та тимчасових доріг. Як довів час, тимчасові дороги з трилінки впевнено пережили своє 80-ліття. Основними перевагами цих плит була простота виробництва за рахунок різноманітного каменюна місцевому ринку. Трилінка легко укладалась і гарантувалась її довговічність в процесі експлуатації, чому сприяла і повна відсутність довгих прямих з’єднань, як у прямокутних аналогах. Трилінка була проста в ремонті, а за необхідності — і при демонтажі.

 

Ось така вона знаменита — трилінка.

 

Ця частина вулиці Лесі Українки, як і та, на котрій проводиться реконструкція, на вигляд цілком пристойна і нарікань у лучан не викликає.

 


Фото автора.