Якщо їхати електропоїздом зі Сміли на Черкаси, за містом відкривається мальовниче озеро, яке зветься Чорною річкою. Чому озеро називають річкою і чому вона Чорна?

 

Випускниця смілянського ліцею Ольга Примак записала від бабусі переказ:


— Із давніх-давен у Дніпра було сім рукавів. Один із них протікав біля Сміли, де нині Ірдинські болота. На Юровій горі жив князь Юрій. Він пішов у похід, а вдома лишилася княгиня з маленьким сином. Надумала княгиня покататися річкою. Коли виплили вони з сином на середину ріки, налетів шалений вітер. Стемніло все навколо, і човен перекинуло. Потонув маленький княжич. Це місце князь наказав покрити чорним полотном, а річку почали називати Чорною.


Є й інші легенди.


Якось ординці захопили на Смілянщині великий ясир. Між полонених було чимало дітей, яких наїзники збирались продати на невольничому ринку. Одній молодій жінці вдалося втекти. Знайшла вона козаків-черкас і попросила про допомогу. Ті наздогнали нападників аж біля Ірдиня. Ординці, щоб позбутися тягаря, потопили дітей у річці. А та жінка, не знайшовши свою дитину, теж кинулася у воду. Відтоді річку назвали Чорною.


Як бачимо, в одній легенді є Юрова гора і образ князя, а в іншій — ординці. І це не випадково. Смілу не можна уявити без Юрової гори, яка височить над містом в районі Ірдинських боліт. Та й могилу князя в обладунках на Смілянщині знаходили. І ординці часто бували тут. Недарма старі люди називали Ірдинські болота Ординськими.


Цікаво, що топонім «чорний» зустрічаєш у цій місцевості чи не на кожному кроці. Неподалік проходив сумнозвісний Чорний шлях, яким ординці гнали бранців до Кафи (нинішня Феодосія). На болотах є насадження чорного горіха, лісової чорної черешні, росте вільха чорна та чорноплідна горобина. Гніздиться й чорний дрозд. До нинішнього заповідного урочища Юрова гора впритул підступає з боку села Мале Старосілля теж оспіваний в легендах Чорний ліс. У давньоруські часи тут жили племена чорних клобуків, а ще набагато давніше процвітала чорноліська культура. Навіть легендарного холодноярського отамана, зображеного письменником Василем Шклярем у книзі «Залишенець», який діяв і в районі Ірдинських боліт, називали Чорним Вороном...


Отже, Чорна річка і все,  що з нею пов’язане, міцно ввійшло в пам’ять людей. З часом події, які відбувалися тут в давнину, перейшли у легенди і перекази. А що кажуть науковці? «Масив Ірдинського болота топографічно приурочений до долини ріки Ірдинки. Болото Ірдинь займає старе русло Дніпра, яке відокремилося від його сучасної заплави другою і третьою терасами, і тягнеться аж до плато. Це русло, справа, нижче Канева, залишив Дніпро після відступу льодовика. Заболочування льодовикового русла Дніпра почалося лише в післяльодовикові часи. Клімат тоді став вологішим і підвищився рівень ґрунтових вод. Протяжність болота Ірдинь — 44 км, площа — 7375 га. Середня глибина торф’яних відкладень — 3,6 м, максимальна — 6,5 м. Болото належить до староруслових, у ньому досі зустрічаються рослини дольодовикового періоду. У наш час із центральної частини болота Ірдинь у протилежних напрямках беруть початок річки Ірдинь (23 кілометри) та Ірдинка, ліва притока Дніпра».


Так кажуть геологи. Отже, Дніпро тут таки протікав. Ще у 1781 році Тясмин, в який впадає Ірдинь, був у цьому місці судноплавним. А тече він саме старим рукавом Дніпра. Про судноплавність нині мілкої річки свідчать знахідки великих якорів і малюнки французького мандрівника-художника Жана Генріха Мюнца. Він, до речі, повідомляє і про величезне озеро на місці Ірдинського болота в районі Сміли. Отже, Чорна річка — лише залишок того озера, на якому могли бути хвилі, здатні перекинути човна.


Щодо Юрової гори, то ще археолог Олексій Бобринський (з відомої графської родини) розкопав біля її підніжжя стоянку людей кам’яного віку, а неподалік, у полі, знамениту могилу «Майдан». На Юровій горі він виявив купу зламаних кісток та глиняні черепки. А сучасні черкаські археологи знайшли сліди стоянки первісних людей, що жили тут 15 тисяч років тому. У Смілі знаходили пряслиця часів Київської Русі і київські гривні XІІ століття. Ні для кого зі смілян не таємниця, що до Юрової гори від міста ідуть підземні ходи. Мабуть, це місце, як і Чорна річка, мало для наших предків якесь сакральне значення. Якщо тут жив не князь — то хто? Навіть якщо прислухатись до думки деяких істориків, які вважають, що назва Юрової гори походить не від імені князя, а від давньоукраїнського слова юр — людне місце, юрба, белебень, то й тоді у цьому людному місці мав бути хтось старший. Чому не князь?


Ще й таке кажуть краєзнавці: Ірдинське (Йорданське) болото утворилося на місці давнього рукава Дніпра, що існував як мінімум до VІІІ століття н. е. Рукав відділявся від основного русла нижче Канева, робив вигин (меандр) на місці Ірдинського болота, протікав по руслу сучасного Тясмина і зливався з основним руслом поблизу Чигирина. Отже, між рукавом і основним руслом був острів, який дехто ототожнює з островом Русь (Рось), описаним арабськими істориками VІІ століття н. е. А в  «Анонімних географічних записках» ІX століття Ібн Русте, Гардізі, Марвазі, Худуд аль-алам та інші мандрівники писали, що руси, які мешкають на острові, значно відрізняються від слов’ян. Про існування русів, росів свідчать й топонімічні назви, що дійшли до нашого часу: річки Рось, Росава, Роставиця.


Отакі глибини відкриваються перед нами, коли ми станемо біля Сміли на березі Чорної річки і задивимося в її древні, темні води.

Черкаська область.