Торік Ірина Галас із селища Млинів на Рівненщині отримала дві наскрізні рани. Перша — від звістки про загибель у зоні АТО чоловіка, старшого лейтенанта Романа Галаса. Друга — від офіційного пояснення причини загибелі, що надійшла через два тижні після похорону. У документі, зокрема, зазначалося, що Роман Галас загинув внаслідок «самоушкодження гранатою». Іншими словами — в результаті самогубства.
Ірина вірила та знала, що все це «шито фальшивими нитками». Відтак вирішила боротися за правду, справедливість і світлу пам’ять про чоловіка. На цьому шляху їй довелося пройти через чимало поневірянь. Зрештою, після повторної експертизи та розслідування, які хоч і не розставили всіх крапок над «і», але просвітлили багато втаємниченого, саме на роковини по Романові до Галасів прийшов інший документ, в якому причиною смерті вказується «вибухова травма грудної клітки з розтрощенням тулуба та ушкодженням живота».
Це дає право Галасам (Ірині та її доньці Майї), на утриманні яких ще й інвалід І групи, на відповідні, передбачені законом, пільги та виплати. А найголовніше — не ставить гнітючої плями на пам’яті про рідну людину, яка чесно виконувала свій патріотичний обов’язок і яку поховали як героя АТО.
Приголомшливе «самоушкодження гранатою»
40-річний мешканець Млинова Роман Галас був мобілізований до війська у лютому 2015-го. Служив командиром взводу 16-го окремого мотопіхотного батальйону і наприкінці минулорічного літа став першою втратою цього батальйону. Як сказав його бойовий побратим, заступник командира батальйону майор Володимир Довгий, котрий супроводжував тіло загиблого на його батьківщину, Роман на погонах мав звання старшого лейтенанта, а в серці — звання істинного патріота української землі. Не будучи кадровим військовиком, він по крупинці вбирав у себе армійську науку, доріс до командира, який душею стояв за підлеглих і якому не треба було позичати відваги та мужності в бою. Мріяв про мирне життя, надіявся, що незабаром війна завершиться і його вітатимуть з поверненням на рідну землю найближчі люди — мама, дружина, 14-літня донька.
Ірина Галас про загибель чоловіка дізналася від працівників військкомату. Однак ні вони, ні представники батальйону причин загибелі ніяк не могли пояснити. Офіційного медичного свідоцтва при похованні теж не було. І лише через два тижні до Галасів надійшов документ про оте злощасне «самоушкодження гранатою». А далі — ще більше. Почали звучати версії одна страшніша від іншої — аж до задуманого самогубства.
Хто зірвав чеку, якщо руки цілі?
— Тоді я зрозуміла, що вся ця маячня видумана, щоб приховати справжню причину смерті Романа, — каже Ірина Галас. — У батальйоні, куди я поїхала для з’ясування правди, вичерпної відповіді з цього приводу мені ніхто так і не дав. Утім, знайшлися люди, які спочатку хотіли продати за гроші, а потім віддали безплатно фотографії Романа одразу ж після його загибелі. Там, на знімках, він лежав, розкинувши навхрест руки, а на грудях, де серце, була наскрізна величезна дірка. При цьому на руках — жодної рани. Я це бачила і під час похорону, коли відкрили труну. Отож, перша підозра — якби Роман власноруч підірвав гранату, руки у нього були б суцільно в осколках. А так цілі-цілюсінькі... Мало того, за півгодини до загибелі Романа я розмовляла з ним по телефону, він був у доброму настрої. Говорили про його скоре повернення додому, про облаштунок нашої будівлі, про доньку, яка передала татові в АТО записку із зізнанням, що з нетерпінням чекає його...
Ця розмова відбулася в серпні, а місяцем раніше, як стверджує Ірина Галас, у її чоловіка на душі було неспокійно. Річ у тім, що він не пропустив у Зайцеве вантажний автомобіль із крупами та борошном, який прямував на окуповану територію. Він та бійці його взводу наполягли, щоб волонтери, супроводжувані силовиками, відкрили мішки. А там виявилися не продукти, а гроші. Затриманих передали органам внутрішньої безпеки.
Через деякий час Романа Галаса перевели на службу до іншого пропускного пункту. Якось він у телефонній розмові зізнався дружині: «Якщо мене вночі не вб’ють сепаратисти, то вранці можуть прикінчити свої».
Ірина Галас каже, що з цього приводу вмовляла чоловіка сказати, що і хто йому загрожує. Але він перевів розмову на інше: «Іриша, не переживай... Може, все обійдеться...»
Затим минуло не так багато часу — і з Романом сталося те, що сталося... Його знайшли в бліндажі мертвим.
Під чию диктовку писаний медичний вердикт?
У пошуках правди Ірина Галас дійшла навіть до заступника міністра оборони. Той пообіцяв допомогти їй у розслідуванні загибелі чоловіка, у повторній експертизі, однак уся ця допомога виявилася лише на словах, оскільки начальника через декілька днів зняли з посади. Втім, настирливій млинівчанці самій та з допомогою небайдужого люду вдалося знайти чимало аргументів на користь того, що Роман загинув не з власної волі. Так, приміром, вона дізналася, що граната, на якій нібито підірвався її чоловік, рахується за іншою військовою частиною.
А дві ручні гранати самого старшого лейтенанта Галаса знайшли біля нього цілими. Щодо експертизи, то її, як з’ясувалося, проводили не ті, кому належить це робити у випадку загибелі військовослужбовця, а цивільний експерт районної лікарні. Той же в свою чергу зізнався, що документ писав під диктовку... Є у висновку і різнобій щодо вибухівки: один раз «вибухнула» граната, другий — міна. Ось така плутанина.
Щось схоже відбувалося й тоді, коли Ірина Галас подала заяву в департамент фінансів Міноборони. Звідтіля, як заявляє жінка, прийшла просто шокуюча відповідь. Мовляв, щоб вдові отримати всі належні матеріальні виплати, вона, а не слідство, повинна довести, що Роман Галас не наклав на себе руки...
Не дала осквернити світлу пам’ять про Романа
Таких катавасій Ірина Галас, яка, до речі, працює в галузі освіти і здобула на рівні області звання «Кращий вчитель року», за рік після смерті чоловіка побачила і пережила чимало.
Каже, що добре розуміє: вся правда про Романову загибель навряд чи їй відкриється. Але принаймні маленької перемоги (якщо її такою можна назвати) все-таки вдалося досягнути.
Враховуючи повторне розслідування, причину смерті Романа Галаса офіційно змінили. Нині вона трактується як «вибухова травма грудної клітки з розтрощенням тулуба та ушкодженням живота». Таке формулювання, зокрема, дає право на отримання пільг, допомоги.
— Утім, не це головне, — заявляє вдова, — тут набагато важливіше не дати осквернити світлу пам’ять про людину, яка з честю виконувала свій патріотичний обов’язок. Знаю: таких випадків, пов’язаних із АТО, в Україні не одиниці і навіть не десятки... Кажуть, що мені першій із цього списку вдалося добитися бодай дещиці справедливості. Якщо так, то хай це стане прикладом для інших. Принаймні у їхньому пошуку правди.
Млинів
Рівненської області.
До речі...
Тим часом наприкінці серпня земляки вшанували пам’ять полеглого в АТО Романа Галаса — йому (посмертно) присвоєно звання «Почесний громадянин Млинівщини».
Ірина Галас зі знаком та посвідкою про присвоєння Романові Галасу (посмертно) звання почесного громадянина Млинівщини.
Таким у світлій людській пам’яті залишився образ старшого лейтенанта Романа Галаса.
Фото автора.
