Рівно рік тому розпочав свою роботу проект «Ветеранський будинок для бійців АТО», який ініціювала громадська організація «Союз учасників, ветеранів, інвалідів АТО і бойових дій» (СУВІАТО). Розмістили демобілізованих бійців в Ірпені на території санаторію Будинку письменників у стародавній двоповерховій споруді, яку волонтери взяли у творчих людей в оренду.

 

— Ми дуже хочемо підтримувати воїнів АТО не тільки на передовій, а і після повернення з війни, — каже координатор проекту «Ветеранський будинок для бійців АТО» Ольга Харкіна. — Ці хлопці велика цінність для всіх нас. Тому переконана, що наш обов’язок, як громадян і патріотів своєї держави, не допустити, щоб боєць залишався сам на сам зі своїми проблемами.


А підтримка хлопцям у цей непростий період дуже потрібна. За кордоном давно існує практика так званих ветеранських будинків. Це місце, куди 24 години на добу, сім днів на тиждень може прийти ветеран і відчути себе на своїй території, у колі людей, які його зрозуміють і допоможуть у вирішенні проблем з будь-якої сфери.


На превеликий жаль, досить часто бувають випадки, коли після демобілізації чи виписки з госпіталю бійцям банально нікуди піти. І причини тут можуть бути різні. Так рік тому першим підопічним ірпінського «Будинку ветеранів» став демобілізований боєць 54-ї бригади. А родом хлопець був з Донецька. Його родина залишилася на окупованій ворогом території, куди воїн ЗСУ після закінчення служби повернутися не міг.


Загалом за 11 місяців роботи через Будинок пройшов 41 учасник АТО —  і дев’ять із них вихідці зі східних регіонів України, які перебувають під контролем російсько-терористичних військ. Тут навіть знайшли тимчасовий притулок і двоє громадян РФ, котрі воювали за Україну. Один з них був бійцем добровольчого підрозділу «Правий сектор», що входить до ЗСУ. Звичайно, що повернутися назад до Росії він не може. А щоб легалізуватися на території нашої країни, чоловік за чинними законами повинен звернутися в консульство РФ. Але цього із зрозумілих причин він зробити не може.


— Перший час він жив у нас, а потім спільними зусиллями його українських побратимів удалося влаштувати на роботу й забезпечити тимчасовим житлом, — розповідає Ольга Харкіна. — Хлопці підтримують один одного, а це один з найважливіших чинників у нашій роботі — усвідомити ветеранам: «Ти не один».


Є серед демобілізованих хлопців і ті, хто не може повернутися додому тому, що між ними й рідними стала політика. Не всі в їхніх родинах поділяють проукраїнську позицію. І це при тому, що області, з яких бійці йшли на фронт, перебувають зовсім не на Донбасі, а за багато сотень кілометрів від нього. Один із хлопців опинився в «Будинку ветеранів» після того, як найближча людина, зустрівши його на порозі рідного дому, сказала: «Краще б ти загинув. Так хоч ми одержали б компенсацію за тебе...».


Треба визнати, більшість ветеранів, які живуть тут, неохоче йдуть на контакт. Адже не від гарного життя вони опинилися тут. Так, вони щиро вдячні волонтерам за допомогу, але з величезною обережністю, якщо не сказати з побоюванням, ставляться до всього, що відбувається навколо них у мирному житті. Як зізнався один боєць, для нього спокійніше було чути звук розривів снарядів, ніж тиху суєту мирного міста. А тут вони розуміють один одного з півслова й дуже багато чого пояснювати вже не потрібно.


— Середній вік нашого мешканця — 36 років, і, зазначимо, що в більшості це розумні й порядні хлопці, які справді не знали, із чого починати після війни, — розповідає Ольга Харкіна. — Будинок став для них місцем старту й підтримки. Головне для нас зробити все можливе, щоб воїн зміг «заземлитися і віддихатися», звикнути до мирного життя. Людям, що пройшли війну, потрібні час, місце і ресурс, щоб зорієнтуватися в нових умовах. Для цього ми працюємо із кваліфікованими психологами, юристами, арт-терапевтами, бізнес-тренерами... До слова, всі вони роблять свій професійний внесок на волонтерських засадах. А головний для нас результат — це той факт, коли у ветерана після перебування в Будинку істотно якісно змінюється ставлення до життя. У кожному випадку ми намагалися зробити все, що від нас залежало. Хтось знайшов нову роботу, хтось одержав нову спеціальність, нові корисні навички, а хтось просто усвідомив, що завжди є на кого розраховувати й куди прийти.


Є ті, хто завдяки «Будинку ветеранів» тут навіть зміг позбутися своїх поганих звичок. Приміром, один ветеран, повернувшись зі служби, залишився фактично без дому, тільки тому, що зловживав алкоголем. А головна умова в Будинку — сухий закон. І в результаті в колі побратимів за два місяці він зміг здобути перемогу над одним з головних своїх ворогів, що сидів усередині нього самого.


Є й ті, хто «заганяє» себе своїми ж страхами й комплексами. Один з дончан-ветеранів АТО, будучи висококласним зварником п’ятого розряду, не міг знайти собі роботу тільки тому, що постійно боявся, що йому відмовлять, тому що він з Донбасу та ще й атошник. Тоді волонтери виставили у Фейсбуці оголошення і одразу знайшлося багато підприємств, які з радістю захотіли взяти такого фахівця, а тим паче що він ще й ветеран АТО.


Десантник Костя із Черкас пішов до Збройних Сил добровольцем. А тепер дуже хоче потрапити служити в нову поліцію. Коли він ішов на першу співбесіду, то його одягали всім Будинком. Підбирали йому, що в кого було: костюм, краватку, сорочку, туфлі. Побратим повинен був мати на такій важливій для нього зустрічі презентабельний вигляд.


Юра з Вінниці потрапив під четверту хвилю демобілізації в травні цього року. До війни був підприємцем в автосфері, навчався свого часу в Англії та Данії, але коли в Україну прийшла війна, взяв у руки зброю і вирушив захищати Батьківщину. А відслуживши, з певних причин уже не хоче повертатися до того, чим займався до армії. І тепер завдяки партнерам проекту з Норвегії він проходить навчання із застосування таких актуальних для нашої країни енергозберігаючих технологій.


— Хочу сказати величезне спасибі всім нашим волонтерам, меценатам і сотням простих людей, які своїми внесками забезпечували і забезпечують функціонування проекту, — каже Ольга Харкіна. — Нас підтримали фінансово, матеріально люди з України, Польщі, США, Італії, Німеччини, Канади... А якщо хтось ще захоче допомогти «Будинку ветеранів», будемо дуже вдячні. Допомогу можна переказати на картку Приватбанку 5168 7556 2757 0225 (Скрипаченко Тетяна Петрівна).


Наш контактний телефон 0975140427.

 

Координатор проекту Ольга Харкіна.

 

Колишній боєць 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Костянтин Чорненко після демобілізації мріє вступити до лав Національної поліції.

 

Шеврони на пам’ять.

 

В одній з кімнат бібліотека для колишніх бійців.


Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.