Золота медаль у школі, диплом з відзнакою Одеського інституту Сухопутних військ, чотири сертифікати армій країн НАТО (США, Канада, Німеччина, Норвегія) про опанування курсу з організації і тактики ведення бою, участь у миротворчій операції у Косово – це не повний перелік багажу знань і досвіду 32-річного підполковника заступника командира 30-ї окремої механізованої бригади (ОМБр) Сергія Собка.

 

Найдовший рейд у тилу ворога

 

У 2014-му офіцер успішно склав тести і його зарахували на навчання в один з найстаріших вищих навчальних закладів армії США - командно-штабний коледж Сухопутних військ у штаті Канзас.  Вже мав їхати на навчання, але почалися бойові дії на Донбасі. Собко керував тоді батальйоном 30-ї ОМБр. Разом із своїм підрозділом штурмував Савур-Могилу, прикривав вихід військ з Дебальцевого. У тилу противника забезпечував вихід підрозділів Збройних сил і Прикордонної служби з оточення біля кордону з Росією. 400(!) кілометрів рейду у тилу ворога. Про цю операцію, що відбулася у серпні-вересні 2014-го, про найдовший в історії військових дій рейд у тилу противника, зняли документальний фільм «Рейд». Сергій Собко – один з головних героїв стрічки, презентація якої відбулася рік тому у День захисника України. Саме за цю операція указом глави держави удостоєний звання Героя України. «Мій підрозділ брав участь в рейді від Петрівського(поблизу Савур-Могили) до Міусинська, - уточнює підполковник. - Це набагато менше.  400 кілометрів - це загальний рейд, який провели аеромобільні підрозділи і різні бригади».

-Наше спілкування з сином у то тривожне для всіх нас літо 2104-го відбувалося не так часто, як хотілося, і було дуже коротким у часі, - розповідає батько Героя Станіслав Антонович. – Нам з дружиною достатньо було почути голос сина. Це означало, що він живий і вже добре. Бувало, ночами не спали. Погані передчуття не давали можливості заснути. Що характерно, було це якраз у той час, коли Сергію під час рейду доводилося вступати у бій. Про це дізналися пізніше, коли повернувся додому. Весь час він відповідав по телефону коротко: «Справи нормально. У вас як?». І тільки одного разу я почув іншу відповідь: «Погано, тату…» Дякувати долі, син залишився живий.   

«Солдати просяться додому, а мій син – на навчання»

Сергій Собко родом з Вінниччини. У райцентрі Літин, де народився, виріс, закінчив школу, проживають його батьки. Батько Станіслав Антонович працює у міській школі №2, мати Ольга Дорофіївна медсестра районної лікарні.

-Солдати з війни просяться додому,- каже Станіслав Антонович. – А мій син відпросився на навчання. Зробив це тоді, коли на Донбасі стали менше стріляти. В розпал бойових дій навіть думати про таке не міг. Не до того було. Його відпустили навесні нинішнього року, після двох років участі в АТО. «Відбір і тестування пройшов ще до війни, - уточнив підполковник. - Був головним кандидатом на поїздку на навчання ще в січні 2014. Вступив також на заочне навчання в Національний університет оборони України».

Автору вдалося поспілкуватися по телефону з підполковником Собком. «Скажіть, знання і досвід, набуті під час стажування в арміях країн НАТО, допомагали під час бойових дій на Донбасі?» - «Дуже допомагали, - відповів військовий. – Ви ж розумієте, що в НАТО – найновіші стандарти. Навіть ті, якими вони діляться, надзвичайно ефективні. Керувався ними і під час рейду, інших військових операцій. На мою думку, особливо ефективними є уроки американської армії». За словами співрозмовника, тактика – це те, що не можна побачити, як, наприклад, постріл з гармати чи з іншої зброї. Їх результат видно одразу. Тактика – це та само зброя. Стріляє вона влучніше від гармат.

-Далеко не кожному командиру вдалося отримати стільки знань за кордоном, як цього добилися ви. Тепер ви знову у США, уже другий раз. Для чого?

-Знань не буває багато, - каже співрозмовник. – Внутрішньо відчуваю потребу навчатися.

Командно-штабний коледж армії США, в якому протягом року здобуватиме освіту наш офіцер, готує офіцерів до подальшої служби  на керівних посадах. Програма занять зосереджена на опануванні теоретичних знань. У групі Сергія Собка 14 американських офіцерів і один полковник із Саудівської Аравії. До побутових умов у нашого земляка нема жодних претензій. Все продумано до дрібниць – від умов проживання до наявності технічних засобів, необхідної літератури тощо.

-Чи знають американці, що слухач з України має найвищу нагороду у своїй державі?

-Американці знають навіть більше, ніж я про це думаю. Зрозуміло, вони шанують, поважають людину за її заслуги. Однак це аж ніяк не означає, твої заслуги можуть вплинути на викладача під час іспитів. У них свій менталітет: твої знання оцінюють за тим, що ти знаєш. Іншого просто не дано. Система освіти у них і в нас дуже відрізняється. Наприклад, в США перед кожним призначенням на нову посаду офіцер зобов’язаний пройти курс підготовки. В інституті Сухопутних військ, де я навчався, кажу про це при кожній нагоді, курсантів не вчать, а дрисерують. Інколи навіть не пояснюючи, для чого ті, чи інші знання або навики. Так вийшло, що перед війною я дев’ять місяців провів на американській навчальній базі у штаті Джорджія. Там вивчав курс офіцерів-піхотинців американської армії, зокрема, з організації і тактики ведення бою. Зізнаюся відверто, без отриманих знань мені було б непросто командувати батальйоном та ще й в умовах бойових дій.

Нині підполковник Собко навчається за міжнародною військовою освітньою програмою ІМЕТ. Каже, знає офіцерів, які також мають бажання поповнити багаж знань за стандартами НАТО. Не володіють англійською. Тільки це їх стримує. Втім, одиниці все-таки вивчають іноземну. Четверо офіцерів з його бригади проходять відбір на навчання за кордоном. Вчитися не просто. Як стверджує офіцер, завдань під час занять задають дуже багато. Кожен день потрібно опанувати матеріал, що становить приблизно 70-100 сторінок друкованого тексту. Часу, крім навчання, ні на що інше фізично не вистачає.

 

Вінницька область

 

На знімках: Сергій Собко – еталон сучасного офіцера української армії – високий, стрункий, фізично вправний, з бойовим досвідом, вітчизняною і зарубіжною освітою

 


Фото надано автором.