У Дніпрі завершився перший фестиваль вистав про війну на Донбасі.
Фестиваль зветься «Миротворці». Він зібрав під дахом Дніпропетровського театру ім. Т. Шевченка патріотичні вистави про АТО. Втім, лукавство, яке криється в цій офіційній абревіатурі, у цьому випадку ледь не обернулося скандалом. Під час відкриття фестивалю воїни, які повернулися з Донбасу, із зали обурено виправили ведучого: «У нас не АТО! У нас війна!» На щастя, у хлопців вистачило такту не розвивати болісну для них тему. І вони почали дивитися театралізований концерт акторів-шевченківців. Той концерт також звався «АТО» — що означає «Ангели тебе охороняють».
Я не випадково почав свою розповідь про фестиваль саме з цього казусу, бо правда і фальш, щирість і лукавство, істина і обман стали, як на мене, його наскрізною темою. Її підказали і самі вистави, і ті події, що й досі актуальні для нашого суспільства. Хто ж, врешті-решт, є миротворцем у цій війні? Відповідь на це запитання ще на початку заходу підказала моновистава Аліка Сардаряна «Товар» (Театр Переселенця, Київ). Зроблена у форматі документального театру (автор цієї сповіді ділиться своїм досвідом перебування на фронті), вона презентує непарадний бік війни, яка дуже швидко зриває з людини тонку плівку цивілізованості. За нею ж, на жаль, ховається не ангел, а звір, який люто захищає своє життя і життя тих, кого вважає за «своїх». Так от, у реальній історії, яку розповідає Сардарян, відбувається зворотна метаморфоза, і ми бачимо, як звіряче навіть на війні може вилюднюватися, і тоді людина отримає шанс стати ангелом. Автор «Товару» розповів, як медики-«укропи» врятували життя тяжко пораненому сєпару, якого потім вдалося обміняти на двох наших полонених.
Кульмінацією у цій історії стає зустріч Сардаряна з бійцем, який свого часу всадив у цього сєпара три чи чотири кулі. І коли боєць дізнався, що той не помер, то сам собі дивуючись зрозумів, що радий цьому. Тож «Товар» задав тон усьому фестивалю, прояснивши, що миротворцем має право називатися той, хто навіть на війні не вбив у собі здатність співчувати. Бо тільки вона дає нам шанс відродити мир у власному зраненому серці і потім нести його іншим.
...Один Бог знає, що робиться у нашому серці! І як воно відгукнеться на ту чи іншу екстремальну ситуацію. Про те, як несподівано навіть для самих себе люди можуть переживати втрату домівки, близьких і, найстрашніше, надії, розповідає ще одна вистава Театру Переселенця «Де Схід». Створена зусиллями переселенців, які розповідають свої особисті історії зустрічі з війною на Донбасі, вона стала найбільш яскравою подією фестивалю. Що не випадково, адже серед її творців є професіонали, які мають авторитет і у Європі (автори проекту — Георг Жено і психотерапевт Олексій Карачинський, драматург — Наталя Ворожбит).
Закривали «Миротворців» шекспірівським «Гамлетом» (Закарпатський облмуздрамтеатр ім. братів Шерегіїв). Режисер Ярослав Геляс спробував натягнути сюжет відомої трагедії на сучасні українські реалії. Тут принц Гамлет — «атошник!». Не маючи змоги в рамках цих заміток вдаватися до детального аналізу, хотів би тільки зауважити: на постанову цієї заяложеної до дір трагедії треба було би накласти мораторій хоч би років на десять, щоб у режисерів не виникала спокуса дивувати нас зовнішніми прийомами та «оригінальними» трактовками — замість того, щоб заглиблюватись у зміст відомого твору і лише віднайшовши у ньому те, що досі ніхто не побачив, несуєтно донести новий зміст до глядача. Ну, нехай навіть не новий зміст, він, врешті, небезмежний... Але той біль, який пульсує у кожному рядку шекспірівської трагедії, її постановники передати глядачеві просто зобов’язані.
Біль! Звичайно, що саме він є основною емоцією, якою наповнені вистави цього заходу. Тому не дивно, що його організували і провели жінки: Наталія Першина, начальник управління культури Дніпропетровської ОДА, і продюсер, директор фестивалю Ксенія Улитовська, яка має намір проводити «Миротворців» щороку. Бо навіть якщо завтра війна закінчиться — мрія усіх миротворців, — запит на виховання патріотизму, любові до своєї землі, на думку К. Улитовської, віднині ніколи не повинен зникнути в Україні.
